Виставка Любківського Олега Salve 1986

Це умовне вітання від давно не існуючої епохи Габсбургів та її матеріальної культури, яка дісталася нам у спадок, і якій ми можемо багато в чому завдячувати, якщо мати на увазі контекст європейської культурної традиції. Тепер це культура нашого буденного оточення, до якої ми ментально звикли і без особливих зусиль почуваємося з нею мешканцями відносно цивілізованої частини світу. Але у культури є і друга сторона медалі – це безкультур’я, до якого ми теж звикли і яке непомітно і безперешкодно теж вже стає нашою традицією. Цей процес існує всупереч всім законам здорового глузду та загальній вищій освіті і проти нього немає майже ніяких аргументів, крім романтичних сподівань на успіх безнадійної справи. Йдеться не про звичні колізії в суспільстві чи про теми для публіцистики, а про мистецтво, що силою свого впливу може змінити свідомість багатьох людей.

Сьогодні я презентую свою усвідомлену картину дрібних знакових фактів нашого життя, що існує поза звичними художніми стереотипами і може писатись тільки особливою мистецькою мовою.

Ця мова – часом ностальгійна і сумна, часом дотепна та іронічна, а частіше – до смішного безглузда, але реальна.
Мистецтво по своїй суті є носієм культури, але у своїх шляхетних зусиллях часто перетворюється, в силу своєї самотності, на оксюморон і беззахисну форму діяльності , але це третя сторона медалі, якщо вірити у жарт Шопенгауера.

Тим не менше, мистецтво вічне, а безкультур’я – явище тимчасове. Любіть мистецтво друзі – це єдине, що не розмінюється на банківський рахунок.