12 квітня 2024 - 16 квітня 2024
Арт-центр «Дзиґа» (вул. Вірменська, 35)
Вартість
Вхід вільний
«під час війни гігантичною лавиною коїться те, що западає в пам’ять безпричинно, тобто саме собою, і разом з тим те, що вивіряє великим камертоном спільної уваги особисту, таку різну пам’ять. лавина пам’яті поступово стане монотонною подією, річчю, яку неможливо загубити і забути. це, звісно, щось більше, ніж війна з її завісами. навіть з одної сцени бою двоє інтенсивно пам’ятатимуть різне. треба говорити, щоб дійти згоди. треба не говорити, щоб почути. пам’ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо».
Це останній текст Євгена Гулевича.
Євген вмів знаходити час, щоб думати й пам’ятати. Він був мислителем. А ще — культурологом, редактором, перекладачем, поетом, напрочуд цікавим співрозмовником і людиною, важливою для різних культурних середовищ.
Свої тексти Євген навмисно писав так, щоб їх читали неквапно і вдумливо. У розмовах він намагався змусити тебе сперечатись і мислити.
Ми з Євгеном знімали документальний фільм «Випчина. Село одного дня» про найвище в українських Карпатах село-привид. Люди з нього роз’їхались в нижчі, ближчі до цивілізації села. Але щороку в день храмового свята вони піднімались до свого села, до могил батьків і залишків хат.
Після повномасштабної агресії росії ми обоє пішли воювати. Для Євгена це був новий цікавий досвід і дослід. Ніби ще одна антропологічна експедиція. Раз на кілька днів ми з ним обмінювалися звуковими повідомленнями, які перетворились на аудіощоденники про речі, що запам’ятались поміж військовими буднями та боями.
Євген намовив мене ще й записувати фонові звуки: розбирання автомата, вибухи, гул військової техніки, розмови… Він хотів створити щось на зразок аудіоархіву війни. Тепер у мене є записи, і я не розумію, що з ними робити.
Євген загинув 31 грудня 2022 року у бою під Бахмутом. Його тіло вдалось забрати з поля бою через кілька місяців. Це була небезпечна вилазка на територію, яку обстрілював ворог.
Це, мабуть, теж якесь послання про важливість пам’яті.
Яким був Євген? Я намагаюся згадати. Коли роблю це цілеспрямовано, то з пам’яті виринають одні й ті ж застиглі образи, ніби світлини з фотоальбому. І тільки випадково між інших думок часом виникає якийсь живий несподіваний спогад.
Щоразу, згадуючи щось, ти відформатовуєш свої спомини. Створюєш собі спрощений шаблон. Деформуєш пам’ять.
Я б хотів поговорити про це з Євгеном.
Що залишається після пам’яті?
Юрко Вовкогон
_______
«пам’ять діється власновільно» — це інсталяція-присвята пам’яті Євгена Гулевича.
Автор — Юрко Вовкогон, культурний менеджер, автор і режисер мистецьких проєктів та хепенінґів; у 2014—2015 роках воював у складі Добровольчого Українського Корпусу, з 1 березня 2022 року до 3 серпня 2023 року служив у ЗСУ.
Оглянути інсталяцію можна з 12 до 16 квітня в артцентрі «Дзиґа» протягом робочих годин галереї. У п’ятницю на відвідувачів чекають з 13:00.
Проєкт втілено за підтримки Інституту стратегії культури, Дому 42 та артцентру «Дзиґа».
За категорією
За датою
до 01 грудня 2024
до 31 грудня 2024
до 25 жовтня 2024
до 01 грудня 2024
до 10 листопада 2024
до 22 жовтня 2024