Арт-проект Андрія Боярова «site-specific/kohaspetsiifika»

Матеріалом цієї виставки є передвоєнні негативи, які Андрій Бояров за дивних обставин знайшов у Талліні. Хто автор негативів – невідомо, за словами митця, це, швидше за все, – аматор.

“Цю знахідку [негативи] я завжди сприймав як особисте послання, а спробу поділитися ним з іншими розтягнув на довгі роки як work in progress, – розповідає Андрій Бояров, – важко було знайти і допасувати простір у якому есенціальна розповідь лягала б “як у рідну хату”.

Перший показ цього проекту відбувся у київському Closer’i. Митець розповідає, що окрім відповідного імені і місця краще розуміння, спосіб, у який ця розповідь складена – cutting, mixing and scratching, прийшов з власного музичного досвіду. Звідти і назва та творче окреслення проекту. “Свідомо чи несвідомо цей проект вводить в юнгіанську концепцію “індивідуалізації”, – складного процесу кристалізації власного “Я” та особистості”, – розповідає митець. На його думку, проект допомагає виділити та відокремити неповторні риси та “самості” однієї, як і кожної, унікальної людини. “Переконаний що цей не простий і по-своєму пригодницький шлях проходять не лише персони і персонажі, а й певні групи людей та цілі народи і країни”, – підсумував Андрій Бояров про свою виставку.

Богдан Шумилович, історик мистецтва пише, що творчість Андрія Боярова можна ідентифікувати із медіа-мистецтвом, тому що він використовує характерні інструменти: фото, відео, ксерокс, працює з відповідними феноменами – тиражованими образами, які перетворюються у безкінечний медіа-потік. Від кінця 1980-х років художник використовує стратегію привласнення медіа-тиражованих образів, які часто мають на меті зупинити потік “медійної свідомості”, стабілізувати його, те репрезентувати.

Важливим аспектом творчості Боярова, на думку історика мистецтва Шумиловича, є спроба передати відчуття реальності, яка постійно реалізується у реконструюванні минулого і передчутті майбутнього, реальності, яка протікає (як медійний потік) чи перебуває (як фото-альбом чи книга) в часі спостерігаючого. Він каже, що мистецтво Боярова близьке естетиці Флюксуса, новій візуальності у фотографії та трансавангарду, ознаками якого є ускладнена картинка, яка виходить за межі традиційних форм і жанрів технічного мистецтва і має багато смислів входячи в складне семантичне поле візуальності.