Балет «Есмеральда»

В основі сюжетної лінії вистави лежить історія прекрасної Есмеральди, вихованої циганами, які викрали її в дитинстві.

Балет Чезаре Пуньї на 3 дії. Лібрето Семена Дречина та Євгена Лисика за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»

Балетмейстер-постановник – Семен Дречин
Балетмейстер капітального поновлення – Наталія Слободян
Диригент капітального поновлення – Володимир Гарбарук
Сценографія – Євген Лисик
Художник капітального поновлення – Тадей Риндзак
Костюми капітального поновлення – Оксана Зінченко

Дія I
На майдані буяє карнавал до свята весни.Розпочинається обрання “папи” блазнів. Перемагає потворний горбань Квазімодо – дзвонар собору. Ватажок громадян Клопен Трульфу надягає на нього “тіару”.Веселощі припиняє священослужитель Клод Фролло.
Увагу натовпу привертає циганка Есмеральда. Із юної красуні не зводить очей і Клод. Засліплений її красою, він наказує дзвонареві викрасти Есмеральду. На щастя, її рятує нічна варта на чолі з офіцером Фебом де Шатопером. А Квазімодо забирають до в’язниці і, за спробу викрадення Есмеральди, приковують до ганебного стовпа. Натовп глузує з нього, лише Есмеральда співчуває – подає йому води. Однак лякається його потворності.

Дія II
Світський бал. У містерії господиня постає Царицею ночі. Галантний офіцер Феб де Шатопер у центрі уваги гостей.
Містерія балу зникає, і Феб знову зустрічає Есмеральду. Клод, охоплений пристрастю, стежить за закоханими і, втративши владу над собою, вбиваєФеба. Проповідь у соборі. Клод погрожує грішникам карою Божою, і ніхто не може повірити, що сам він – убивця.

Дія III
У в’язниці знесилена тортурами Есмеральда. Клод пропонує їй порятунок – за кохання, але Есмеральда відкидає його домагання.
Майдан перед собором. Есмеральда в очікуванні страти. Її викрадає Квазімодо і ховає на дзвінниці. Клод останній раз просить красуню-циганку дарувати йому кохання. Знову відмова. I він віддає Есмеральду в руки інквізиції.
На майдані перед собором, де повинна відбутися страта Есмеральди, юрмиться народ. Гудула впізнає в Есмеральді свою доньку.
Даремно мати благає інквізиторів зберегти їй життя – спалахує полум’я… Однак йому не під силу роз’єднати матір із дочкою, які завмирають в обіймах.

Епілог
Горю Квазімодо немає меж. У відчаї він б’є в дзвони, і вони відлунюють протестом його душі проти жорстокості й безправ’я, стівчуттям до знедолених і пригноблених.