Великі короткі метри. Фільми дебюти 80-их

28 травня 2015 - 03 червня 2015

Кінотеатр «Копернік» (вул. Коперника, 9)

Сеанси: 18:00

Національний центр Олександра Довженка запрошує на перегляд п’яти короткометражних та дебютних робів майстрів: Роднянський, Янчук, Мінаєв, Кучинський, Квірая
Інша назва: Great short movies. Films debuts of the 80’s
Жанр: короткометражки
Тривалість: 100 хв

«Вирішальний вік»
10 хв, Київнаукфільм, 1983
Ця десятихвилинна стрічка документує, як у харківському дитячому садку ентузіасти-вихователі створюють умови для кращого розвитку творчих здібностей у дітей. Фільм цікавий не тільки педагогічними порадами, але й задокументованими деталями радянської повсякденності. Меблі, одяг, іграшки, навіть голоси і зачіски виховательок нагадують «народженим в СССР» їх власне дитинство й викликають непереборне бажання зазирнути у свій дитячий фотоальбом. Режисер фільму – засновник одного з провідних телевізійних каналів, а зараз відомий продюсер, який працює здебільшого в Голлівуді – розпочинав свою кар’єру як документаліст на студії «Київнаукфільм». Його фільми були відзначені призами міжнародних фестивалів. «Вирішальний вік» – дипломна робота Олександра Роднянського.

«Випадок у ресторані»
17 хв, Одеська кіностудія, 1984
Дія фільму розгортається в дорогому ресторані, куди колишній вчитель малювання (Ернст Романов), приходить час від часу послухати юну співачку і залишити свою і так невелику пенсію. За чаркою коньяку в нього зав’язується розмова з молодим бригадиром з Уралу (Міхаіл Кокшенов). Діалог представників двох різних світів й епох закінчується тим, що герої вирішують їхати в Сибір. Фільм, сповнений сумних роздумів про змарновані роки, прихід нових «господарів життя» і зміну поколінь, водночас іронізує над побутом і бюрократією пізньорадянської доби.

«Водозабір»
16 хв, Київський інститут ім. Карпенка-Карого, 1987
Ручна камера проводить глядача закапелками абхазького міста, що стоїть на узбережжі моря, аж до кімнати та ліжка головного героя. Йому вже час іти на роботу і він з рушницею за спиною вирушає за межі міста, до невеличкої хатини лісника. Вдень він дбає про тишу і порядок у цих диких краях, слухає шепіт ріки, блукає гущавинами лісу, підставляє обличчя променям сонця… Якось вночі його увагу привертає стогін вовчиці, що потрапила у капкан. Чоловік рятує її, вона віддячує йому за послугу. Але неочікувано людські закони починають конфліктувати з законами природи. Фільм-притча, з її алегоризмом, рефлексією над природою людини і вишуканою візуальною поетикою, продовжує традицію грузинської школи поетичного кіно, найяскравішим представником якої був Тенґіз Абуладзе.

«Срібна далина»
29 хв, Мосфільм, 1978
В центрі сюжету вродлива, але самотня жінка Катерина (Лілія Огієнко). Вона з дочкою живе в сільській хаті без чоловіка. Одного зимового дня в дім до неї проситься сімейна пара, яка везе важко хвору дочку на лікування. В цей самий час біля її двору з танцями й піснями проходить весілля – це одружується на іншій її коханий чоловік. Режисер майстерно виводить психологічний портрет Катерини через нашарування різних емоцій – від співчуття до люті, від кохання до ненависті та врешті-решт примирення. Віртуозно зіграна історія, з епізодами, які перетікають з одного в інший, філігранно вибудуваними мізансценами, до того ж знята талановитою командою операторів (Панков, Кабаченко), яка згодом працюватиме разом над «Астенічним синдромом» Кіри Муратової. За тематикою і рясно використаними фольклорними елементами «Срібну далину» можна назвати найбільш українським фільмом Ігоря Мінаєва, який зараз живе і працює у Франції.

«Два пуделі»
27 хв, Київський інститут ім. Карпенка-Карого, 1981
Під час прогулянки осіннім парком знайомляться два пуделі, а разом з ними і їх господарі (Єлєна Соловєй, Боріс Сморчков). Їх невимушені розмови перериває тільки тенісист у виконанні юного Дмітрія Харатьяна. З перших хвилин фільму прозорою цитатою з «Фотозбільшення» Антоніоні глядачеві дають зрозуміти, що він потрапляє у світ кінематографічних умовностей. Це світ чорно-білих протилежностей, де дія розгортається неквапливо, немов шахова партія, де слова і речі означають більше, ніж це може здається на перший погляд. Можливо, тому фінальні кадри вікон панельних будинків сприймаються не як повернення додому, а як закінчення захоплюючої гри.