Виставка «Зузанна Ґінчанка. Тільки щастя – це справжнє життя»

Виставка є спробою змалювання особистості й творчості польської поетки єврейського походження – Зузанни Ґінчанки, однієї з найталановитіших, проте недооцінених жінок , що писали у міжвоєнний період.

Надзвичайна особистість і творчість Зузанни Ґінчанки представлена архівними матеріалами із колекції Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві, серед яких рукописи та фотографії з приватних альбомів Ґінчанки, а також творами сучасного мистецтва, які в метафоричний спосіб пов’язані з життям і творчістю поетки, що були відібрані кураторами Фонду сучасного польського мистецтва.

Експозиція – це спроба передати поетичний світ мовою візуального мистецтва, це поєднання світу образів та слова.
Зузанна Ґінчанка – народилася 1917 року в Києві. Походила з родини асимільованих російських євреїв. Після вибуху Жовтневої революції її родина переїхала з Києва до Рівного. Ґінчанка самостійно вивчила польську мову, яку й обрала мовою своєї творчості (хоча вдома розмовляли російською).

Дебютувала віршем «Вакаційна учта» (1931) у шкільній газеті польської гімназії у Рівному. У 1934 році її вірш «Граматика» був відзначений на Турнірі молодих поетів, що оголосив часопис “Вядомосці Літерацкі”.
Вивчала педагогіку на Гуманітарному факультеті Варшавського університету.

Входила у коло скамандритів, товаришувала з Юліаном Тувімом та Вітольдом Ґомбровичем, була постійною гостею знаменитої кав’ярні «Мала Земянська».

Публікувалась у часописах «Вядомосці Літерацкі» і «Скамандр», співпрацювала з сатиричним щотижневиком «Шпильки».
Після вибуху Другої світової війни втекла до Львова. Під час окупації Львова німецькими військами на поетку донесла Хомінова – економка будинку, яку Ґінчанка увічнила у творі [***] (Non omnis moriar). Зузанні дивом вдалось уникнути арешту, після чого була змушена втекти зі Львова до Варшави, а звідти до Кракова, де й переховувалась.

Наприкінці 1943 або на початку 1944 року була заарештована гестапо, страчена у Кракові 1944 року. За життя поетки вийшла лише одна збірка її віршів – «Про кентаврів» (1936).