Виставка «Зона взаємопроникнення» в рамках Львівського тижня скульптури

Специфіку художньої освіти Львова другої половини ХХ століття визначає виразне переважання традиційних різновидів декоративно-ужиткового мистецтва. Воно було закладене в самій назві навчального закладу – «Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва». Після прийняття рішення про закриття в ньому на початку 1959 року відділу монументально-декоративної скульптури (як, до речі, й монументально-декоративного живопису) пріоритетність декоративно-ужиткового мистецтва стала ще очевиднішою. З цього моменту більшість скульпторів були випускниками художньої кераміки (ситуація змінилася лише після відновлення кафедри монументально-декоративної скульптури в 1987 році).

Виняткову роль декоративно-ужиткового мистецтва у Львові зумовлював ще один фактор – своєрідний місцевий «винахід», особливий шлях подолання ідеологічного заслону. Як відомо, в радянській клаисфікації мистецтв «декоративно-ужиткове» належало до третьорядного (після «монументального» та «образотворчого)». Воно не здатне було втілювати «найпередовіші ідеали», а тому не підлягало надто прискіпливому контролю. Відчувши «слабинку» ідеологічної системи, частина художників свідомо спрямувала свою творчу енергію у сфери декоративно-ужиткового мистецтва. Такий хід подій немовби підтверджував дивну закономірність – принцип збереження творчої енергії, «протікання» з одного середовища в інше.

Те, що було заборонене в скульптурі відбувалося в декоративно-ужитковому мистецтві. Початкова експансія художньої кераміки, а згодом художнього скла. дерева і металу ставала більш ніж очевидною (хоч, зазвичай самі скульптори воліли того не визнавати). Формувалася своєрідна «зона взаємопроникнення», зона потужних кольоропластичних експериментів на межі скульптури та різновидів декоративно-ужиткового мистецтва. Останні на диво швидко втрачали традиційну вжиткову специфіку, віддаючи перевагу унікальним композиціям виставкового характеру. Ця тенденція зберігається до сьогодні та вповні відповідає засадам постмодернізму, з його безконечним, нічим не обмеженим творчим простором, де немає видимих меж і кордонів.

Куратор виставки: Орест Голубець