Виставка «Знаний і незнаний Олег Мінько»

Минуло десять років відколи відійшов у вічність Олег Мінько, художник та педагог унікального таланту, людина гідна, принципова, стійка у власних творчих та життєвих переконаннях.
Виходець з Донеччини, він був одним із найпослідовніших учнів Карло Звіринського. Від нього успадкував характерну стриманість, замкнутість в собі, почуття незалежності, внутрішній спротив системі, яка грубо руйнувала споконвічні основи вільної творчості. Сам учитель зауважував неповторність творчої манери молодого митця: “Мінько для мене унікальний художник… на Галичині ніхто так не малював, у світовому малярстві я також не бачив подібного…”.

Оптимальною формою мистецького виразу для О. Мінька завжди залишався експресіонізм, на перших порах абстрактний, а далі фігуративний. Його композиції виходили поза звичні межі малярства і немовби творили своєрідний синтез виражальних засобів живопису, графіки, інсталяції чи сценографії. Сам художник виступав у ролі режисера, який активно задіював ілюзорний простір картини, “розігрував” його, роздаючи певні “ролі” кольоровим плямам та окремим зображенням.

Для відчуття філософської значимості та величі подій йому не потрібні були великоформатні полотна: масштабність його образного мислення на диво легко і невимушено сягала космологічних вимірів. Він будував власний світ, в якому існували дивні антропоморфні істоти. Вони могли нагадувати звичайних людей, мутантів, у яких духовні деформації ніби виривалися назовні, святих чи богів. У його композиціях усе ставало можливим і доволі відносним, як у реальному житті, де наші вчинки здатні зробити нас потворними або ж надавати ознак доброти і щедрості богів.
Незважаючи на поліфонічність засобів виразу, головним мірилом якості творів О. Мінька завжди залишалася барва. Вона ніколи не була випадковою, відкритою, автономно-агресивною і в ніякому разі не виходила поза загальні, окреслені автором, межі гармонії. Використовувані ним гами – на диво вишукані, сповнені безконечних нюансів. Як мало хто із сучасних митців, він майстерно оперував тонкими зіставленнями розбілених пастельних барв, здатними творити незвичайно багату світлоносну поверхню полотна, або ж органічно поєднував їх з композиційно вивіреними кольоровими чи тональними контрастами. В усіх випадках, поряд з відповідністю певному зображальному сюжету, особливу роль відіграла конфігурація плями, в її автономному абстрактному виразі.
О. Мінько володів великим умінням жити, залишатися самим сабою, був філософом і великим естетом у цьому, сповненому парадоксів і болю житті:
Немає війська, президента, ані короля,
Немає зла і болю, лише суха трава,
Трава пахуча, гніздечка, пташки, запах полину,
Великі зорі над тобою, і ти звізда,
Нехай мала у небі…
Орест Голубець
доктор мистецтвознавства