Виставка «Земні виміри» Миколи Малишко

Життя — це рух уперед, кожен крок якого потребує від нас перевершення себе минулого. Непереривне самовдосконалення й навчання (lifelong learning*) — тренд останніх десятиліть, яких тепер вже видається невіддільною частиною сьогодення. А чи є місце самовдосконаленню у мистецтві? Для художника-початківця таке питання може виявитись наївно-безглуздим. Якщо ж митця вже записали до класиків, то, здавалось би, куди далі самовдосконалюватися? Чому б не йти відомою й давно протоптаною стежиною? Микола Малишко послідовно заперечує таку інертність своїм новим проєктом «Земні виміри».

За словами автора, мета цього проєкту формалістична. В експозиції — масивні дерев’яні скульптури. Лише одним своїм виглядом вони кричуще позначають велику й наполегливу працю, що зробила зі шматка дерева твір мистецтва. Форма тут однозначно стає й метою. Кінцевою точкою процесу самовдосконалення, новим виміром творчості. Микола Малишко підкреслює: «концепція цього проєкту — навчання». І напевно, це однозначне бачення автора могло б і не потребувати додаткових коментарів, от тільки митцеві вдалося показати не лише розвиток техніки, але й смислів.

Дивитися проєкт Миколи Малишка можна по-різному. Можна бути естетом, що оцінює композиційні рішення й насолоджується поєднанням форм. Можна випробовувати свого внутрішнього фізика і розгадати їхню рівновагу. А можна заглибитись у суть. «Земні виміри» — це, перш за все, про досі небачене — і множинності земних проявів, і творчості Миколи Малишка. Намагаючись осягнути цілісність сущого, автор працює із малими формами, розкладаючи неосяжне і неподільне на доступні для людського сприйняття частини.
Передчуття великої ідеї, що переповнює митця, у «Земних вимірах» немов осідає, залишаючи по собі релікти форми — чи не єдине стійке, що може відбитися у пам’яті й свідомості. Перед Миколою Малишком виникає новий виклик: як перетворити дух мистецтва у плоть мистецтва? І у пошуках відповіді на це питання, у перебиранні вже створеного, відповідь стає очевидною: треба вчитися. І навчання це, невпинне, необхідне і наполегливе, було не дарма. Бо тепер перед нами новий проєкт і можливість нового бачення у «Земних вимірах».
Марина Богуш