Виставка «Тарас Левків. Лабораторія»

Ідею здійснити виставку Тараса Левківа мені подала Ореста Гураль, художниця-керамістка, яка допомагала з реставрацією творів для виставки «Лабіринти Львівської кераміко-скульптурної фабрики» у 2019 році. Розповіді про свого Наставника та його окрему оригінальну творчу лінію спонукали поїхати до художника, оглянути його твори та поспілкуватися.

Будинок у Винниках відразу виказує, що тут живе художник. Без навмисне активних художніх елементів він весь «дихає» простотою і стриманістю, оригінальним оздобленням, що притаманне візії митця. Квітковий «сад», обплетений виноградом фасад, цоколь, прикрашений битими авторськими й тиражними керамічними виробами (подібний прийом застосовано в оформленні будівлі керамічного цеху колишньої ЛКСФ). Всередині – душевний коминок, стелажі з книжками (переважно мистецького напряму), карикатура на Левківа на стіні, і такий по-особливому «чужий» сервант із сервізами.

Гавком зустрічає старий собака, а художник стоїть, спершись на бильця ґанку, і вітає тебе щирою посмішкою. Левків нічого не чує. Після інсульту слух майже повністю зник, але його донька Оля, чи то завдяки сімейній близькості та чуйності, чи то налаштуванню батька на її голосову частоту, стає посередницею у спілкуванні. Левків – аскетичний і стриманий, емоції – відсутні, розповіді про біографічні факти та творчі задуми – сухі й малоінформативні.

Піднімаючись разом крутими сходами на горище, де розташована його майстерня, починаю розуміти, що роботи майстра говорять самі за себе. На багаторівневих стелажах розташовано десятки творів художника різних періодів і технік, усі вони захоплюють та мотивують докладно розпитати автора. Теми сиплються наче з «рогу достатку». Ось – понад десяток робіт із серії «Космічна археологія». На нижній полиці – «Млинове колесо», які більше нагадують скручені письмена з минулого. Іронія ховається в серії «Керамічні трагедії», а особливу на дотик однотонну сіру порцелянову масу можна помітити у творах які зроблені в Слов’янську та випалені на підприємствах з випуску ізоляторів з електрофарфору. Левків – адепт гончарного круга й чимало робіт, зокрема й порцелянових, виконував саме в цій техніці. Передивляючись старі фотографії, він з гордістю акцентує увагу на своїй «першій учениці» Уляні Ярошевич, яка теж крутить на крузі. На полицях – серії інтарсій, над якими працював з кінця 1990-их років.

Зворушує багатство фантазії і розкриті безмежні можливості матеріалу. Левків – справжнісінький експериментатор та винахідник. Аж не віриться, що таким об’ємним діапазоном володіє один художник. Що все це зроблено власноруч. Працеголік, фанат своєї справи, як розповідає Ольга, ніколи не їздив у відпустку, бо не розумів навіщо. Як працював на міжнародних симпозіумах у 1970–1980-х, як спілкувався з осередками керамістів з усіх усюд. Така людина має особливу енергетичну капсулу всередині.

Інформація рине, а емоції переповнюють. Сідаємо обідати. Опісля починаємо дивитися педантично розсортовані по папках матеріали з персональних виставок. Левків – єдиний художник, у якого я побачив картотеку власних робіт від найперших до останніх. Це промовистий факт. Дивлюся картки й слухаю художникові коментарі про те, що цю роботу подаровано музею, цю придбали в Москву, цю розбили, ця в рідні з Тернопільської області, ця на виставці, а цю подарував разом із сорока п’ятьма іншими рідному Збаражу й колекція розташована в замку, але чомусь вона має переїхати до іншого приміщення. Чи існує змога оцінити подарунок на батьківщині?

Собака проводжає мене глухим гавканням. Починається наш марафон із підготовки виставки. Пролітають місяці, локдауни, сезони, але ми регулярно бачимося і я вдумуюся, звикаю, фантазую, формую виставку й формат подання. Чомусь у голові крутиться слово «лабораторія», і я наспівую: «Левків. Лаб…». Художник завжди сам творив експозицію до своїх виставок, і цей момент звикання, знайомства та довіри відбувається складно, не одразу усвідомлюється роль куратора.

У моїй уяві вимальовується тематичне й просторове планування виставки у львівському просторі Я Галерея. Приходить усвідомлення, як будувати, компонувати каталог проєкту.

В останні візити мене не зустрічають гавканням, бо не стало старого пса. Ми далі блукаємо безмежним архівом Левківа, розуміючи, що наближається час відкривати проєкт. Час надати цій лабораторії та нашим розмовам просту й одночасно захопливу форму. Щоб так, як у дитинстві, – вибрав нескінченну гру, що «запалює» тебе на все життя. Я думаю з Левківим так і трапилося. Блискучі очі лідера дитячої ватаги зберегли в собі вогонь гри й експерименту. Гумору і трагедії. Сили та слабкості.
Павло Гудімов