Виставка «Поза словами»

На початку 20-го століття Людвіг Віттгенштайн висловив дві знамениті тези, які ототожнили світ навколо нас з мовою всередині нас. По-перше, сказав він, лише мова відображає світ, і це тому, що структура мови така сама як структура існуючого світу. А по-друге, слід мовчати про те, про що не маємо змоги висловити у словах. Наслідком цього – скажемо ми – стала сучасна культура, повністю залежна від штучної та спрощеної комп’ютерної мови. Штучний інтелект думає, рахує, пише, грає, жартує, малює, творить музику і розмовляє. І все це, дякуючи універсальній для усіх культур, штучно створеній мові цифр. Можливо єдине, чого він ще не має – це образної уяви, якою думають діти.

У зовсім недавній розмові з провідним американським психологом і психотерапевтом, Джоном Арденом (John Arden), під час його семінару у Львові, якраз і виникла подібна думка. То ж, чи не є так, що діти, допоки ще не засвоїли «дорослої» та впорядкованої мови, здатні мати складні судження, АЛЕ – ПОЗА СЛОВАМИ. Вони вміють це робити образами і уявою. Виставка, яку ми пропонуємо, НЕ Є ЛИШЕ СПРОБОЮ показати так зване наївне і спонтанне дитяче мистецтво, створене у спеціальних арт-терапевтичних умовах Простору РаДіти. Адже ми вже демонстрували роботи дітей батьки яких воюють на Сході України у Музею визвольної боротьби в Києві, у Нью-Йорку в приміщенні ООН, а ще – на інтернаціональному конгресі з групового психоаналізу у Берліні (2017 рік). Ці виставки мали на меті донести до загалу наш досвід опрацювання психологічного стану і опрацювання дітьми травматичних переживань, пов’язаних із наслідками війни. У них ми намагались показати, що умови захищеного і підтримуючого терапевтичного простору – Простору РаДіти – створюють необхідні «ритуалізовані» умови для вивільнення ОБРАЗНОГО відображення того, як діти дають собі раду зі складними переживаннями власних ЦІННОСТЕЙ і ПЕРСПЕКТИВ.

А це були діти здебільшого від 6-и до 12-ти років. Тобто до віку, коли, згідно психологічних досліджень, ще не сформована структура абстрактно-логічного мислення і мови. До двох попередніх виставкових колекцій, на яких діти відображали себе у вигляді обмальованих контурами розпростертих тіл в натуральну величину (експозиція «Тіла. Інтимний простір дитини»), а також через вираз власних очей (експозиція «Очі. Під поглядом єства»), ми цього разу додаємо третю – «Маски». Кожна колекцій є результатом роботи з окремими групами дітей і у різний час. Але вони об’єднані – як це ми починаємо розуміти тепер – спонтанним «непрофесійним мистецтвом», спільним знаменником якого є УЯВА, ЯКА ВИЯВЛЯЄ СЕБЕ ПОЗА СЛОВАМИ.

Здавалось би, що тут такого особливого? Усі експерименти з наївним дитячим чи навіть дорослим мистецтвом – не кажучи вже про арт- терапевтичні здобутки – між собою подібні і викликають подібні враження: як можуть – так і зображають. А вже справа інтерпретації і розуміння цих наївних колекцій залежить від глядачів. Можна, звісно, супроводжувати такі виставки «багатоповерховими» професійними коментарями, нав’язуючи відвідувачам «компетентне прочитання» виставлених робіт. Можна всіляко прив’язувати аматорські роботи до якихось трендів чи концепцій, як до цього звикла «доросла» майстерність. Але – думаємо ми – цього разу, крім простого споглядання нашої експозиції, хотілося би поставити до виставки декілька питань. Чи не перебільшував Людвіг Віттгенштайн, коли казав, що лише мова відображає світ і що слід мовчати, коли немає слів? І чи відображення світу в дитячих образах – на противагу до дорослого і професійного, задуманого спочатку словами і концептами, а лише потім втіленого у мистецьку пластику – не свідчить про те, що думати і розуміти світ можна і ПОЗА СЛОВАМИ.

Запрошуємо, отже, не даючи собі особливих зобов’язань, самим подивитись, і зрозуміти роботи на нашій виставці «Поза словами»: як діти побачили свою тілесну природу, вікно у свій внутрішній світ і як вони захищаються від травматичних переживань.
Юлія Винницька
Микола Винницький
Артем Петрицький
Олександр Фільц
Простір РаДіти