Виставка «Оригіналом будемо милуватися після»

Серія лабораторних виставок «Оригіналом будемо милуватися після», зібрана куратором Борисом Філоненком, про сучасні мистецькі практики та палеонтологію, про сучасну екологічну думку, шосте масове вимирання та пошук нових оповідей про життя на руїнах.

Перша частина під назвою «Я, щиро кажучи, про ящеротазових» піднімає питання про незручну зустріч з доісторичними істотами: вони підважують усталені картини світу, втручаються в релігійну та політичну уяви, нагадують про вимирання. Хто ми, з усім своїм теперішнім, поруч з кістками та духами динозаврів? Як художникам і художницям вдається побачити динозаврів нашими супутниками в історії Землі, а подекуди і нашими сучасниками?
Перша виставка реферує до книжки Стівена Брусатті «Злет і падіння динозаврів» з поворотом до «Злету і падіння Третього Райху». Наші перші питання: якщо птахи — це динозаври, в якому вигляді ми стикаємося з рештками модерної історії людства і як можемо говорити про себе зараз?
Автори та авторки, представлені у першій виставці «Я, щиро кажучи, про ящеротазових»:
Катя Лібкінд,
Єгор Анцигін,
«Биті Байдики» (Макс Албул, Марк Зеневич, Влад Свідерський, Єгор Славуцький),
Владислав Краснощок,
Павло Маков,
Євген Нікіфоров,
Влодзімєж Пухальскі,
Максим Третяк (студія Aza Nizi Maza).

Друга частина, під назвою «Прогулянки з пластиковими динозаврами», збирає твори сучасних художників і художниць, в яких людина і динозавр перебувають у взаємодії, а кістка-знахідка стає викликом: що саме ми бачимо і в яких стосунках знаходимося?
Динозаври супроводжують нас у повсякденному житті: у дитячих енциклопедіях, підлітковій літературі, у своїх пластикових реінкарнаціях, у митях, коли зникає зв’язок з мережею і браузер пропонує перевірити сигнал у своїй місцевості або пострибати тірексом через кактуси.
Автори та авторки, представлені у другій частині виставки «Прогулянки з пластиковими динозаврами»:
Катя Бучацька,
Люся Іванова,
Катя Лесів,
Ольга Марусин,
Станіслав Туріна,
Ярослав Футимський.

Третя частина, під назвою «Я б не хотіла викопати кістку», звертається до розкопок, уламків, каміння та гамма-випромінювання Великого вибуху, аби розглянути історіографічний поворот у мистецтві поруч з [ймовірним] палеонтологічним поворотом. Ті самі клаптики й рештки збираються в непевне ціле історії та повертають погляд у прапрадавнє — непідвладне уяві або підпорядковане їй.

«Помиляється той художник, котрий розглядає творчість минулого як археологію», — писав Михайло Бойчук. Як багато змінилося з того часу: за історичного аванґарду цей погляд потребував захисту, тоді як сьогодні в мистецтві домінує історіографічний поворот, а мистецькі практики метафорично або буквально називаються «шляхом лопати» (Дітер Роелстрате).

Автори та авторки представлені у третій частині «Я б не хотіла викопати кістку»:
Каріна Синиця,
Нікіта Кадан,
Максим Ходак,
Любомир Тимків,
а також Елена Субач та В’ячеслав Поляков,
Андрій Бояров,
Аттіла Гажлінскі,
Катя Лібкінд та
Єгор Анцигін.