Виставка Надії Пономаренко «РЕТРО – сюжети»

Надія Пономаренко належить до покоління художників, становлення яких як митців припало на брежнєвські часи так званого «застою». Протягом життя вона займалася графікою – ручною й естампною, книжковим дизайном, живописом. Викладає в Закарпатській академії мистецтв.

Фахову освіту й потужній творчий поштовх здобула у Львові, в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова (сьогодні – Українська академія друкарства). Одногрупниками і друзями були такі знані сьогодні українські художники-графіки, як Богдан Пікулицький, Валерій Дем’янишин, Катерина Суєвалова, «львівський Дюрер» Олександр Аксінін. Роки навчання відкрили людині з провінції велетенський ІНШИЙ світ – світ мистецтва, який став для неї нескінченною інспірацією на усе подальше творче життя. Багаторічні дружні й творчі зв’язки з митцями андеграундного львівського середовища сформували її як художню індивідуальність й допомагали вистояти в часи неприйняття радянською офіційною ідеологією, яка вимагала мистецтва «національного за формою і соціалістичного за змістом».

Представлені на виставці «РЕТРО-сюжети» графічні твори створювалися дуже давно, у 70-ті минулого століття, коли молода художниця тільки починала шукати свої теми, намацувати власний стиль, виробляти власну мову. Глядач побачить те, що збереглося з того часу в авторських папках, серед яких – залишки серій «Кафе отруєних», «Парки», «Спогади про Вірменію», «Варіації на тему фольклору», низка графічних мініатюр, виконаних у техніці офорту.

Головний кістяк виставки складають праці, виконані ручною авторською технікою – туш, перо, склограф, друкарська фарба, прошкрібання. Відсутність в Ужгороді матеріальної бази для класичної графіки змушувала експериментувати і вдало винаходити власні технічні прийоми для досягнення необхідної естетики та виразності форми. На ранніх етапах чорно-білі або монохромні композиції збагачуються окремими кольоровими акцентами; згодом колір, хай і графічно-умовний, стане домінуючим і формуватиме візуальну пластику робіт. Такі нові художні засоби більше відповідатимуть передачі важливих для художниці екзистійних проблем.

Художня мова кожного митця значною мірою формується середовищем. Так і у випадку презентованих творів: простежуються відголоски захоплення класичним західним та східним мистецтвом, творчістю кумирів її молодості – львівських та балтійських митців, знайомство з літературою «самвидаву». Попри умовне трактування форми й влучне використання символіки загальнолюдських універсальних сюжетів і знаків, спостерігаємо феномен залучення у графічні композиції конкретних «маркерів» географії, в яких доводилось творити: це скляні кулі в провінційних двориках в якості прикрас чи марки кавоварок у культових ужгородських кав’ярнях. Незвична для графіки форма кола чи овалу, в яку авторка часто вписувала тоді свої композиції, гармонізує образи візуально та емоційно, відсилає глядача до прикладного мистецтва Сходу, до графіки улюблених митців, зрештою до форми відшліфованого часом бурштину, в якому загус давній таємничий артефакт.