Виставка Любомира Медвідя «В житі. Над прірвою»

Віру в людину, у достойність цивілізації прагматичний Розум відхиляє просто і без напруги, як першопричину роздратування. Нині вкупі із вседозволеністю й цинізмом профанний комфорт домінує над вірою серед всюдисущого дефіциту моралі, гідності, честі. Такий стан абсолютною більшістю суспільства оцінюється як прийнятний, правомірний, оправданий, розумний, як прикмета сьогодення, хоча насправді він – синдром, ознака глибоко лінивого недбальства стосовно людини, людства, культури, майбутності, гармонійності буття. Криза ще й досі не надто помітна, незважаючи на її виразність.
Ще тішить око гламурний глянець цивілізаційної поверхні, вдовольняють матеріальні успіхи, ще милі безпечність і безвідповідальність за Завтра.
За такого укладу речей активність культури, зокрема, мистецтва, повинна бути більше відповідальною, ніж прикладною і розважальною. Це моє кредо.
Тему кризи сприймаю цінним вихідним матеріалом для відповідального за долю людини мистецтва, де етичне нероздільне із естетичним, памʼятаючи, приміром, великі трагедії Шекспіра, драми, зокрема, “Одержиму” Лесі Українки, знамениті, зокрема “Дорогу” (La strada), кінострічки Фелліні.
Істинно сучасне мистецтво, очевидно, зобовʼязане бути інспіратором еманації Духа із субʼєкту надміру “лінивої” сучасності з її цивілізаційними оазисами, байдужістю до кричущої несправедливості, схильністю до сумнівних розваг над прірвою кризи.
Крім ПРОБЛЕМИ під назвою Людина мене у мистецтві не цікавить ніщо.
Любомир Медвідь