Виставка Ірини Каленик «Iнтервенція. Вступ»

Виставка Ірини Каленик «Iнтервенція. Вступ»

25 жовтня 2019 - 15 листопада 2019

Арт-центр «Дзиґа» (вул. Вірменська, 35)

facebook

Вартість

Вхід вільний

Коли ХХ століття шукало способів жити з минулим, ХХІ століття має на меті забезпечити множинність поглядів на те, що трапилося, тобто замість сталої та єдиної Історії, вибудувати власне прочитання подій. Проєкт Ірини Каленик Інтервенція (пізньолат. – приходжу, втручаюся), розпочатий у 2014 році етапному для історії України – є суб’єктивним способом читати Історію – не у термінах зміни епох, послідовності, причинно-наслідкового зв’язку, а так, ніби вона невідступно присутня поруч у вигляді пам’яті образів та смислів. Так відбувається взаємопроникнення – теперішнє живиться подіями минулого і водночас ми постійно втручаємось в його тканину, щоб зіткати власну історію про самоідентифікацію.

У графічних роботах, де поєднано класичний і авторський друк, змішались різні за смисловим навантаженням образи. Відбувається інтервенція постмодерне втручання всіляких стилістичних, відмінних у часі цитат. Ось зображено у дусі середньовічних манускриптів сцену битви – і не розрізниш, хто ворог, а хто свій – тут вже полеглих воїнів поглинає висока трава, декоративні квіти, тобто час, забуття і стирання. Ось символи тоталітарного минулого, які не відпускають, – крокуючі жінки – стрункою шеренгою впевнено прямують на глядача, несучи власну ідеологію, – усі ці зображення борються за увагу глядача, який з позиції сьогодення все одно повсякчас спрямовує свій погляд у минуле. Так історична хронологія трансформується в єдину часову субстанцію.

Графічні зображення – з брутальними, нещадними чіткими лініями, що прорізають білизну паперу (абстрактну незаангажовану свідомість, яка може існувати хіба гіпотетично, в ідеалі) – нагадують безтілесних привидів минулого, поверх яких накладено декоративні кольорові відбитки – ігри з індивідуальною пам’яттю.

Так колір також виконує організовуючу або хронологічну функцію – те що ближче до нас чи то в часі, чи то за інтенсивністю враження – є яскравішим за монохромне зображення подій, з якими ми знайомі хіба з книг.

Повторюваність історичних мотивів та сцен від твору до твору, а також накладання декоративних елементів (зрозумілих за змістом лише автору) перетворює серйозне дослідження, у яке органічно могла б вилитися тема рецепції минулого, у грайливе постмодерне висловлювання, де лунає актуальне питання: Як і навіщо нам знову і знову втручатися в те, що пройшло?

Ірина Курганська

Реклама на сайті

Знайдіть свою подію

Календар подій

Реклама на сайті

вверх