Виставка «Грати словами, створюючи бачення без ідентичності»

Артцентр Дзиґа у співпраці з Італійським інститутом культури в Києві при Посольстві Італії в Україні презентує проєкт “грати словами, створюючи бачення без ідентичності” за кураторством Іларії Леонетті спільно з Джулією Каччіуттоло, Софією Чотирбок, coso e kiary (Джорджо Андреоні та К’ярі Де Маркіс Гарофало), Олександрою Горобець та Лукою Марчеллі Пітцалісом.

Назва, що взята з уривку вірша Патріції Каваллі (17 квітня 1947 м. Тоді, Умбрія – 21 червня 2022 м. Рим), є вшануванням пам’яті поета – не поетеси як вона хотіла, щоб її називали. Вона стала одним з найважливіших голосів сучасної поезії, символом феміністичної боротьби та радикального мислення. За допомогою лексики та синтаксису, в яких відсутні поетичність та манірність, Каваллі створює сучасну поетичну мову, повсякденну та сімейну. Її роботи стають маніфестом мови, що характеризується своєю первісною недосконалістю.

Проєкт “грати словами, створюючи бачення без ідентичності” починається з ідеї дослідження ролі повсякденної мови як ключового елементу формування ідентичності, зокрема, використання її як інструменту уяви для нових способів вираження індивідуальностей та колективностей.

Саме завдяки впровадженню нових термінів та мовних прийомів, які за останні роки затвердили маргіналізовані ідентичності жінок, расових груп, квір та небінарних людей, які заявили про власну репрезентацію та існування в сучасній мові, вона змінюється.

Виставка розглядає мову як живу і складну систему, що постійно змінюється та формується під впливом змін всередині спільнот мовних носіїв. Митці, чиї роботи представлені на виставці, використовують мову як засіб роздумів над сучасністю, досліджуючи пов’язані з нею соціальні та культурні явища.

Джулія Каччіуттоло та Лука Марчеллі Пітцаліс використовують письмо для дослідження найінтимніших і найпотаємніших людських думок. Каччіуттоло відтворює фрази з творів Патріції Каваллі на латексних листах, що одлунюють немов шепіт, глибоко особистий та водночас всеосяжний. Марчеллі Пітцаліс вперше представляє свій проєкт «Листування», над яким працював протягом року. Митець робив особисті розсилки своїм підписникам, запрошуючи їх до відповіді. Через Листування. Том 1, що був задуманий як релятивний і колективний твір мистецтва, автор прагне створити простір інтимності та взаємної турботи у царстві, перенасиченому інформацією з інтернету.
coso e kiary (Джорджіо Андреоні та К’ярі Де Маркіс Гарофало), використовують деколоніальні, квір- та трансфеміністичні теорії для дослідження способів самовизначення та створення контрнаративів гетеронормативності. Цей проект спрямований на розвиток досліджень італійської мови, починаючи з мовних конотацій, пов’язаних з гендером. Метою є дослідження внутрішньої природи мови та того, як люди переміщуються в цьому просторі, щоб мати змогу живописати нові форми самовираження та репрезентації особистостей та спільнот, які населяють цей мовний простір.

Софія Чотирбок та Олександра Горобець, які народилися в Україні та виросли на півдні Італії, досліджують свою ідентичність через спогади про рідну країну та країну, яка їх вдочерила. Чотирбок, спираючись на власний досвід, розробила багаторівневе дослідження, що зосереджене на індивідуальному та колективному визначенні її власної ідентичності. Починаючи з лютого 2020 року, мисткиня здійснила серію подорожей Україною, які ознаменували творчий процес переосмислення власної ідентичності та приналежності до пострадянського контексту, межі та визначення якого наразі є розмитими та складними, ніж будь-коли раніше.

Олександра Горобець ґрунтує свої дослідження, поглинувши в теми, що пов’язані з дитинством, грою та аналізом спогадів. За допомогою таких медіа як нотатки, відео та фотографії вона поєднує непохитність і свободу математичних законів зі своїми мистецьким дослідженням та власним досвідом дівчинки, що виросла в країні, яка відрізняється від країни походження. Особисті питання, пов’язані з власною ідентичністю стають все більш актуальними в контексті останніх подій. Роботи, представлені на виставці, досліджують аспект точності та повторення рухів через те, що може здаватися вправами або іграми для дітей, доки дія не стає інстинктивною, подібно танцю.

Datura
da Patrizia Cavalli, Datura, Einaudi, 2013
Ma io non voglio andarmene così,
lasciando tutto come ho trovato
in questa scialba geografia che assegna l’effetto alla sua causa e tutti e due consegna all’umile solerzia dell’interpretazione.
Un altro è il mio progetto, la mia ambizione
è accogliere la lingua che mi è data
e, oltre il dolore muto, oltre il loquace
suo significato, giocare alle parole immaginando, senza un’identità,
una visione. Come di fronte a un fiore
di datura, a quel suo giallo
non propriamente giallo, crema piuttosto,
la stessa crema che ha la pesca bianca,
con brividi di verde trasparente,
ma delicati, piccoli,
il modo di morire al terzo giorno
o meglio, di seccarsi plissettandosi,
pelle di daino, straccetto, guanto,
ala di pipistrello acciaccato, riccioli, rostri, questa bellezza propriamente sua,
che tutto ciò in se stesso non ci pensi neppure alla lontana a poter essere
una soltanto di tutte queste cose
che dipenda da me la sua apparenza,
che ne sia io la sola responsabile,
questa è la gioia fiera del mio compito,
qui è il mio valore. Io valgo più del fiore.