Виставка Анни Атоян “De Марш ентузіастів”

Місце проведення: Галерея мистецтв “Primus” (вул. Лесі Українки 16/5)
Дата початку: 2010-04-27
Дата закінчення: 2010-05-09

Джерелом натхнення нового проекту Анни Атоян «DE марш ентузіастів!?» стала… книжка «Радянські тканини 1920-1930-х років». Бронебійно-абсурдна заідеологізованість усіх оцих сюжетів з дружніми тракторами-танками-літаками, гламурними корівниками, елегантними елеваторами, естетичними кузнями та іншими атрибутами «щасливого» радянського життя-буття спровокували Анну поглянути на агресивну молодість країни Рад у сатирично-фантасмагоричному форматі соц-арту. Для тих, хто дотепер тішився з вишуканих іронічно-ностальгічно-філософських батиків мисткині, такий відвертий стьоб з нашого зовсім «свіженького» минулого, яке ще залишається складовою більшості біографій мешканців пострадянського простору, можливо, настрашить. Або шокує. Принаймні з першого погляду. Проте, як на мене, це дуже серйозний і відважний крок автора від романтичної міфологізації історії до її критичного аналізу, коли мистецький проект перетворюється на серйозне дослідження співвідношень досвіду конкретного індивідуума з соціальним та історичним контекстом доби.
Спираючись на достовірність документального фото, Анна хірургічно-точно виокремлює зі «звалища історії» лише кілька персонажів, які узагальнюють розмаїття подій і фактів до рівня логотипу. Аби підкреслити агресивне прагнення радянської ідеології «зачесати» суспільство під одну гребінку, Анна тиражує одні й ті самі світлини, обмежуючись лише зміною ідеологічно-свідомого гардеробу героїв. Парочка ідіотично усміхнених ентузіастів, готових за першою вказівкою «зверху» їхати світ за очі щось таке несусвітнє будувати, влаштовувати, організовувати, аби тільки довести, що «країна вічних будівників комунізму» – най-най-най-най…і попереду цілої планети… Дитяче фото рідної тітки з родинного архіву художниці: мала дитина, що зворушливо-довірливо чекає свого «завтра», але ж ми вже точно знаємо, яким воно буде… І компанія «привидів комунізму» в їх реальних історичних персоніфікаціях, що, мов той дідько з пуделка, «скачуть до очей» добропорядної Європи.
Акцентована абсурдність ситуацій, в які художниця поміщає героїв – її авторський спосіб самозахисту у нашій щоденній безнадійній «партизанській» боротьбі з безглуздістю дійсності та спадком «кістяків у шафі» історії. Мистецька метафора безсенсовності існування «маленької людини» у механізмі тоталітарної держави раптом знову перетворюється на жорстку реальність в останньому залі, де Анна Атоян представила добірку справжніх документів випускниці Староруської гімназії Серафіми Благовіщенської. Ці благенькі «біографічні папірці», знайденні кілька років тому (дуже промовисто!) на звичайнісінькому львівському смітнику – скромні, але щемливо виразні свідки «вакханалії абсурду», ім’я якій – «Радянський Союз». Хоча у Львові (в Галичині) він тривав коротше, але це не означає, що ми не маємо проблем із його рецидивами. Тому відвідини цієї виставки особливо рекомендовані в якості антидоту для «обтяжених ностальгією» за країною, яку ми втратили.

Історик мистецтва Наталія Космолінська