Виставка Андрія Хіра «Хтонічні хроніки»

Антропологам зазвичай не вистачало вдалої графіки. Подорожні нотатки, записи локальних ритуалів, обрядів, наспівів, казок, уявлень про світобудову, описи власних страждань, що супроводжують етнографа у його польовій роботі ― все це виходило в текстах. Дехто з науковців мріяв про те, щоб втілити дослідження в образах, навіть фотографічних і кінематографічних.

Андрій Хір взяв на себе роль художника, який працює з етнографічними матеріалами, ще у проектах «Хір ― звір з гір» (2011) і «Приповідки» (2013). У 2015 році він почав цикл «Забобони», в якому, серед іншого, відповів на нереалізований проект фольклориста Володимира Гнатюка. Той планував створити книгу матеріалів про Гуцульщину разом з художницею Оленою Кульчицькою. Сто років потому Хір по-своєму реалізував цей проект в книзі «Забобони».

У «Хтонічних хроніках» Хір розвиває тему, яка мимохідь була заявлена в попередніх проектах ― тему співіснування архаїчного і футуристичного. У циклі «Забобони» вже зустрічалися історії, в яких ровери або системи загальної електрифікації відносились до явищ темної магії, сприймалися як винаходи потойбічних сил. Однак, тепер він відходить від розповідей, записаних науковцями, фіксує синтез старого і нового у оточуючому світі та працює над творенням «вигаданої антропології». Художник займає місце дослідника-етнографа, який спостерігає та занотовує ― у графічних малюнках, скульптурі, масках та відео. Як і в етнографічній праці, у кінцевого продукту немає чіткої жанрової приналежності, всі твори нібито окутані атмосферою науковості та разом з тим вкрай вільні за формою та змістом.

Раніше етнографи їхали в далекі поселення екзотичних, за їхнім розумінням, спільнот. Дедалі більше це вказувало на «екзотичність» і неординарність їхнього власного суспільства.
Дещо схоже показує Хір, коли замовчує, де саме побачив ті чи інші сюжети. Бо побачив їх у нашому з вами сучасному світі.

Сучасний світ не закрив питання про потойбіччя. У мистецтві XX-XXI століть технологічний прогрес і ототожнення «сучасного» з відмовою від «архаїчного», часто призводили до цілком протилежних художніх практик. Маски, екстатична поведінка художника у майстерні та за її межами, телевізори й радіоприлади, що промовляють від імені духів, або сама по собі фігура художника-шамана ― все це здобутки тривалого конфлікту двох взаємопроникаючих світів. Нових медіа, які дозволяють вести більш документальну хроніку, та нових медіумів, які засвідчують присутність хтонічного.
Текст: Борис Філоненко

Відкриття виставки 11 січня 2020 року о 19:00