Tempo di Viaggio Валентина Бобика

6 квітня 2011 р., 19:00
Фотоклуб «Ч/Б.5х5» (пл. Коліївщини, 2)

У кожного з нас, мабуть, є країна Х, куди б ми прагнули потрапити. Коли мрія здійснюється, ми з широко відкритим ротом, та втратою свідомості потрапляємо в рваний потік картинок. Для когось цінними є вітрини дорогих магазинів, ресторани, хтось отримує достатнє естетичне задоволення просто від середовища, в котрому знаходиться, від можливості візуального контакту з архітектурою, традиціями країни, не віртуально, а фізично там перебуваючи. В такому перенасиченні інформацією, ми оцінюємо ситуацію неадекватно, що сталось і зі мною.
Першим моїм візитом стала Венеція, йо.., п.., ні.. собі! Такою реакцією все і обмежилось: жодної, вартої уваги фотографії, стандартні сюжети магазинних відкриток. На той момент, я, як глядач не розділяв у своїй свідомості достоїнства фотографії та об’єкту зображеного на ній.
Подальші візити в Італію, кардинально змінили мою реакцію на побачене. Я залишався туристом, проте основним бажанням було зафіксувати свої внутрішні рефлексії. Визначні пам’ятки та шедеври архітектури гарні та самодостатні і без зовнішнього втручання (фотографа), зняти красивий об’єкт красиво ─ дорівнювало втраті емоції, безпосередності. Зняти гарно Пізанську башту означало приєднатись до масового психозу і задовольнитись, ще однією клонованою фотографією. Ті сюжети, що забезпечують людську більшість відчуттям самоствердженості: (я тут був), з легкістю поглинає рутина безнадійних штампів.
Хорошим поштовхом до такого аналізу, колись стала для мене документальна стрічка А. Тарковського “Tempo di Viaggio” (“Час подорожі” ) про його візит до Італії в пошуках локацій для “Ностальгії”.
Дана серія є свого роду фото-щоденником моїх неореалістичних спостережень, думок, з різних міст, сіл Італії.
Художник Федеріко Мороні, одного разу роздав своїм учням по кулі в ліву руку, в праву ─ по олівцю. І сказав намалювати їм кулю. Це не був плоский круг, це вже був круг, котрий мав об’єм, тобто містив в собі вагу кулі, що знаходилась в лівій руці. Все різноманіття країни котре я фіксував і є для мене тією кулею в лівій руці…