Невиставка «процес» Юри Кобенко

«процес» Юри Кобенко
невиставка
у просторі
негалереї
«Я не думаю про мистецтво під час роботи. Я намагаюся думати про життя»
(з розмови Жана Мішеля Баскії та Ізабель Гров у 1986 році)
«…я роблю з страшного красиве, можу зробити придуркувате…»
(з розмови Юри Кобенко з Анною Андрашко у 2017 році)

Провідник…
Юра Кобенко називає себе провідником, а не художником. Він сканує дійсність для того, щоб виявити невидимі структури та схеми, які є суттю видимого світу. Він говорить, що раніше відчував, ніби портрет був в його творчості найкращим пейзажом, а от тепер пейзаж став найголовнішим портретом. Поза тим, що він малює певні невидимі схеми всі роботи Кобенка в підсумку і є автопортретами… адже він – провідник! В основі чуття Юри як шамана-художника лежить його вроджена здатність функціонувати як щось на зразок віщуна, дистилюючи сприйняття зовнішнього світу аж до сутності самих феноменів та, у свою чергу, проектуючи їх назовні своїми творчими діями. Тому картини чи графіку він називає схемами. Вміщуючи одне слово, коротку фразу або просте зображення, що стосується особи, події чи нещодавнього спостереження, кожен малюнок Кобенка уточнює зовнішнє сприйняття аж до його суті. Юра проводить своєрідний процес дистиляції як у змісті його твору, так і в його стилістичній стратегії. Його картини проголошують існування більшої, глибинної істини, замкнутої в певній події чи думці.

Немистецтво…
«У мене вчителі були Сезанн, Матісс, Пікассо і Кандинський.
З Кандінським я ніяк не можу домовиться, хоч він і помер уже … »
(з розмови Юри Кобенко з Анною Андрашко у 2017 році)
Кобенко любить говорити, що мистецтво його не цікавить – його цікавить життя! І хоч він протиставляє себе штуці та мистецтву, усе ж практика і смисли Кобенка ситуовані в рамках естетичного дискурсу. В його образах-картинах багато текстів, які часом запозичуються з навколишнього світу. Уважний дослідник виявить повторювані образи, як от собаки чи птахи, які виступають як іконографічні елементи. Його техніка є на межі графіки і живопису і нагадує семплювання і джазування, як в музиці. Важливою частиною творення Кобенка є музика, про яку писали, що вона нагадує «комп’ютерний сказ на фоні зруйнованих багатоповерхівок». Він малює щось складне і велике, а потім замальовує – прибирає зайве, джазує, поки форма на закривається і не перетворюється на форму. А форма – це завжди можливість для нашого розуміння.

Духовочка…
«Спочатку в тобі прокидається дитина, потім великий аналітик,
а потім він стає гіпер-розумом, і цей розум малює все це…
потім ти замальовуєш більшу частину, щоб вхід був в образ…»
(з розмови Юри Кобенко з Анною Андрашко у 2017 році)
Роботи Кобенка фіксують плавність між зовнішнім і внутрішнім – це складні, живі процеси, що пов’язують бачення, слух, нюх і пізнання. Його роботи свідчать про унікальне рентгенівське бачення, яке він приніс своїм суб’єктам, вони руйнують дихотомію між зовнішнім і внутрішнім, інтуїтивно розкриваючи та показуючи найпотаємніші сторони психічного життя. Тим самим Юра шукає духовні істини, які колись давно проголошувалися абстрактними експресіоністами. Вони твердили, що звільнялися від перешкод пам’яті, асоціацій, ностальгії, легенд, міфів … Образ, який створювали ці художники ставав самоочевидним образом одкровення. А там де одкровення важко говорити про мистецтво, це вже щось складніше. Твори Кобенка є і мистецтвом і немистецтвом одночасно, вони вислизають від прямого розуміння…

Антимімезис
«Мені подобається ділитися радістю, а не гівном, як у телевізорі, наприклад…»
(з розмови Юри Кобенко з Анною Андрашко у 2017 році)
В естетиці Юри Кобенка присутній виразний антимімезис, певна філософська позиція, яка дотримується прямої протилежності ідеї мімезису. Колись Оскар Уайльд, висловив наступну думку: «Життя наслідує мистецтво набагато більше, ніж мистецтво наслідує життя». Він стверджував, що антимімезис випливає не тільки з наслідування інстинкту життя, але і з того факту, що самосвідома мета життя – знайти вираження, і що мистецтво пропонує йому (себто буттю) певні прекрасні форми, завдяки яким (себто завдяки мистецтву) життя й може реалізувати цю енергію. Те, що людина бачить в житті та природі, – це не те, що є насправді, а лише те, що художники навчили людей знаходити там за допомогою мистецтва. Тому Юра хоче робити «невиставки» і «немистецтво» у просторі «негалерей»… Він є провідником антимімезису!

*У тексті використані фрагменти текстів:
«Між андеграундом і андеграундом» (2017)
«10 знакових українських експериментальних електронщиків від 90-х до сьогодні» (2021)

Богдан Шумилович
Львів 2021