Лекція «Львівська скульптура другої половини ХІХ століття (продовження, частина ІІ)»

Лектор, доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов, автор ґрунтовного дослідження про львівську скульптуру, продовжить розповідь про творчість кращих скульпторів міста 1870-1900-х років. Вони працювали в різних матеріалах, техніках і жанрах, як в декоративно-монументальній, цвинтарній, так і в станковій пластиці.

Під впливом головної художньої тенденції цієї епохи – реалізму – митці звертались до тих історичних стильових скарбниць, які відповідали їх бажанням об’єктивної обсервації світу. Особливо популярними об’єктами стилізації стали твори раннього і високого італійського ренесансу, а також бароко (зокрема, Д.-Л. Берніні). Інспірація пластикою XVII-XVIII ст. привела до виразної кристалізації необарокового стилю у львівській скульптурі 1885-1900 років.

Реалістичні тенденції впливали на традиційне академічне мистецтво. Холодні, ідеалізуючі форми скульптур неокласичного академізму все частіше змінювались у напрямку вільнішої, побутової та літературної інтерпретації античної спадщини. Можна навіть говорити про існування в 1870-1900 роках своєрідного “реалістичного академізму”. Віддаючи перевагу міфологічній, біблійній, алегоричній, історичній тематиці, адепти академічного мистецтва, однак, прагнули правдиво копіювати натуру.

Природність загальної композиції і докладність у відтворенні анатомічних подробиць стали характерним явищем у творчості львівських скульпторів – випускників Віденської або Мюнхенської академій. В їх скульптурах зустрічаємо парадоксальне сполучення ідеалізації й натуралістичної деталізації, театральності, алегоричного підтексту.