Авторський проект Остапа Лозинського «Пуцлі»

Основою проекту стали традиційні ікони на склі , які походять з Гуцульщини, Покуття та Буковини. Ламкість матеріалу, умови зберігання в часто сирих хатах призводили до руйнування основи, певної деструкції та нищення. Уламки ікон, часом з втраченим зображенням можна було знайти на горищах чи коморах. Вони ніколи не викидались, часто закопувались (хоронились) в місцях, де не ходять люди. Проект покликаний спровокувати емоційний контакт сучасності з історичним контекстом, проаналізувати наскільки крихкими можуть бути віками усталені порядки в сучасному уніфікованому світі. Питання наскільки правильно ми зможемо зібрати ці пуцлі, і за відсутності фрагментів, чим ми їх доповнимо, чи залишимо пустими?

Іконопис на склі є однією із найяскравіших сторінок українського народного мистецтва. Це явище, широко відоме в Центрально-Східній Європі від XVIII століття, поширилось на теренах Українських Карпат від середини ХІХ століття і проіснувало загалом лише декілька десятиліть – до початку ХХ століття. Однак, для усіх шанувальників культури Гуцульщини, Покуття та Буковини іконопис на склі є, мабуть, найвиразнішим її здобутком.

Такі образи, які ще називали «червоними», очевидно, через переважання яскравої дзвінкої червоної фарби на іконах, були дуже поширеними у сільських хатах в околицях Коломиї, Богородчан, Кутів, Косова, Космача, Чернівців, Вижниці. І, що характерно, фактично не побутували у церквах. Перелік святих та сюжетів на іконах був обмежений до найпопулярніших – св. Миколай, Богородиця, Спаситель, св. Юрій, св. Варвара, Розп’яття… З поширенням дешевих друкованих репродукцій, літографій та фотографій, ці ікони були витіснені із вжитку, і традиція іконопису на склі була перервана. Самі ікони від початку ХХ століття часто стали об’єктами зацікавлення музейників та колекціонерів.