Фотовиставка Олександра Глядєлова «Неволя»

Два десятки великоформатних чорно-білих світлин ручної роботи на виставці відомого київського фотодокументаліста. Олександр Глядєлов своєю улюбленою фотокамерою «Лейка» фільмував і пересилочні тюрми сибірських етапів, і сталінські концтабори в Казахстані, де сидів відомий радянський дисидент Олександр Солженіцин, і в’язничні морги.

На своїх світлинах автор вдумливо і вправно вибудовує драматургію чорно-білого кадру — життя, побачене співчутливою душею. Тематику фотосерій Глядєлова прийнято вважати соціальною: знедолені діти, дно життя, лікарні, тюрми тощо, однак насправді вона гуманістична.

Причиною того, що автор погодився демонструвати виставку «Неволя» саме у музеї «Тюрма на Лонцького», може бути пояснення Олександра Глєдєлова в одному із його інтерв’ю: «Читаю й порівнюю: цього року я до школи пішов – він сидить за повстання в Гулазі, ось я став піонером — він у карцері, мене прийняли до комсомолу — він вийшов із табору. Він досиджував там із відомими дисидентами і все це описав. І починаєш на власне прожите життя дивитися зовсім по-іншому. Людина сіла до в’язниці за те, що могли дати рік чи півтора від сили, а все, що було потім – затята боротьба за власну гідність, якої цей чоловік нікому не дозволяв принижувати. Він усе життя просидів в цій тюрмі, у країні, яка офіційно декларувала зовсім інші цінності. І стає соромно, що я не був дисидентом, не виходив на маніфестації. Я відчуваю свою провину перед цією людиною, за те, що вона сиділа ні за що, коли я був уже громадянином із паспортом. Я відчуваю свою вину за те що Стуса замучили в тюрмі, коли інших вже випустили. Просто тому».

Серію «Людина і тюрма» під загальною назвою «Неволя» автор показував у багатьох країнах. Остання демонстрація виставки у Каунасі (Литва) викликала сльози в тамтешнього метра фотографії. Чому? Про це можна буде довідатися на вернісажі в «Тюрмі на Лонцького».

Довідка

Олександр Глядєлов народився 1956 р. у Легниці (Польща) в родині офіцера Радянської Армії. Від 1974 р. живе в Києві. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті. Від середини 1980-х самотужки вивчав фотографію і в 1989 став працювати як професійний незалежний фотожурналіст.
Від 1996 р. Глядєлов сконцентрувався на довгострокових документальних фото проектах, подаючи свою роботу у вигляді виставок. Весь цей час він паралельно працює над двома великими проектами: про соціально знедолених дітей; про епідемію ВІЛ/СНІД. Від 1997р. і до нині активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres). Фотографії Глядєлова використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF.

Нагороди
Гран-Прі Укрпресфото-97; Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images’98; Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Фраціско, США; «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США.