«Високо естетизовані, гіперрафіновані і неначебто непричетні до всіх цих людських схлипувань полотна і графіки Буднікова, як на мене, і є тим прислуховуванням до шемрання, шепотів, гнізд чорноти, снувань, таємних жестів, які можна вловити коло тієї осоружної брами… І творчість Буднікова, як і Кафки, Беккета та Шульца (і таких сонми) не є бунтом Селіна, а респект до брами. Звісно, можна багато дискутувати, а так насправді просторікувати, про композицію, про тактильність, тектоніку, вальори і цих полотен, і цієї уявної (чи ні?) брами. Однак, найістотнішим, як на мене, є те, що Будніков раз за разом, майже з маніакальною нав’язливістю, промальовує цей портал (тут появляється дуже вадливе для моєї спекуляції слово — портал), показує його нам то з одного, то з иншого боку. Трішки пробує ледь підняти завісу, яка ховає від нас щось, що за цією брамою. У такий спосіб він постійно й у мовчанні вказує на те щось.»
Тарас Возняк, «Перед брамою закону чи пропозиції до о-смислення живопису Володимира Буднікова»
Виставка «Сховок для світла» Володимира Буднікова розсіюється у трьох музеях Галереї – Палаці Лозинського, Палаці Потоцьких і Музеї Івана Георгія Пінзеля – і представляє його твори 2003–2020 років.
«Спроба проаналізувати мистецтво Володимира Буднікова перетворюється на безперервну вервечку запитувань, бо жодне визначення не наближає до остаточного висвітлення художніх практик цього автора. Можливо, дефініція під обов’язковим знаком питання буде єдиним способом побачити те спільне, що подібно до гравітації утримує різні аспекти діяльності митця в єдиному полі. Мистецтво Буднікова неможливо окреслити як суто абстрактне чи фігуративне. Безпредметні на вигляд роботи, завжди мають за основу прототипи з реальності, натомість у позірно фігуративних творах ніби знайомі речі показано як абстрактні форми. Те, що в творчості Буднікова може здаватися періодичними коливаннями між речами та їх запереченням, насправді є одним із сутнісних означень його бачення світу. Будніков – самотня постать. Його спосіб мислення не вкладається в схему, а сам він уперто просувається проти течії, бездоріжжям, прокладаючи багатоваріантний маршрут із безліччю стежок на власній уявній мапі. Рухливість і невловимість можна зазначити як важливі риси його методу. Він неначе зупиняє, перехоплює бачення в мить, коли воно сповзає у небезпечну конкретність. Наближення впритул замість упізнавання речей наражає на хаос ліній та плям, ніби художник забирає у глядача зрозуміле зображення просто з-під носа.»
Влада Ралко, «Речі та тіні»
За категорією
За датою
до 12 грудня 2024
до 30 листопада 2024
до 15 грудня 2024
до 31 травня 2025
до 01 грудня 2024
до 01 грудня 2024