Вистава «Едіт Піаф. Мій легіонер». СКАСОВАНО!

Виставу СКАСОВАНО!

На сцені студія звукозапису. У центрі – майже в натуральну величину модель легкого літака і маленька жінка, яка кутається в чорне пальто і тулиться в незручному кріслі. Голос невидимого режисера дає команду «запис». Звучить оркестрова фонограма пісні «Мій легіонер». Але зі співачкою відбувається щось незрозуміле. Знову і знову звучить музичне вступ, а вона так і не може взяти першу ноту… «Тоді послухай оригінал», – каже звукорежисер, і над залом пливе голос великої Піаф.

Так починається вистава «Едіт Піаф. Мій легіонер»… Роман Григорович робить на цей раз ставку не на екстравагантні танці, а на божественні пісні Едіт у виконанні Нуци. Природа дарувала Нуце голос, близький за тембром, діапазоном, горловим переливами, емоційністю до голосу Піаф. Іноді навіть виникає сумнів: хто співає? Адже у виставі звучать і записи з голосом самої легенди французького шансону. Але незабаром всі дії переплітаються і заплутуються: спроба Нуци гідно заспівати Піаф, історія про випадкову зустріч співачки з льотчиком, занесеним якимось вітром у військовий гарнізон. Нуца повністю перевтілюється в Піаф, а її звукорежисер раптом одягається в одяг легіонера. Щоб заспівати про чуже кохання, потрібно полюбити сильно. На жаль, у Едіт з льотчиком була всього одна цнотлива ніч, а потім, як співається в пісні: «він пішов в ранок, повний світла, мій легіонер …», а значить і любов Нуци приречена.

Є безліч причин подивитися цю виставу: воістину великі пісні Едіт Піаф, елегантна Нуца в чорному пальто поверх сукні – на неї захочеться дивитися ще і ще, захоплююча історія, яку Роман Віктюк разом з автором п’єси Ксенією Драгунської виклав тонко, красиво, без зайвого епатажу.