Сценічне читання п’єси «Федотович» за творами Анатолія Дімарова

Перше сценічне прочитання видатного українського письменника Анатолія Дімарова (1922-2014). П’єса про життя: щоденні проблеми простого народу та вічні непорозуміння між батьками та дітьми.

Я ніколи не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання…
Анатолій Дімаров

Інсценізація – Павло Довгань-Левицький
Сценічна мова – Анастасія Непомняща
Музичний супровід – гурт «Ойкумена»
Редагування тексту – Оксана Литвиненко

Тексти читають актори театру Лесі Українки: Рита Гуркач, Остап Дзядек, Інна Лиховид, Тетяна Фролова, Василь Баліцький, Анастасія Непомняща, Сергій Литвиненко, Володимир Пантєлєєв, Іван Довгалюк, Павло Довгань-Левицький

Анатолій Дімаров
Народився 5 травня 1922 р. У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. У повоєнні роки працював у газеті «Радянська Волинь». У 1949 р. видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». Протягом 1950–1951 рр. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951–1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.
Анатолій Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім’я», «Ідол», «І будуть люди». Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969). У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії.