Відкрита лекція «Поневолений і визволений розум: польські письменники стосовно комунізму»

На лекції розглядатимуться питання ідеологічної напруги, свободи думки крізь призму конкретних біографій: Чеслава Мілоша, Єжи Анджеєвського, Тадеуша Боровського, Анджея Куснєвича, Константи Ільдефонса Ґалчинського, Віслави Шимборської.

Кожен із цих «романів з режимом» по-своєму запитує про речі, аж надто актуальні для нашого тут-і-тепер: що і як може (має) протиставити інтелектуал ідеологічній пропаганді, якою мірою він може дозволити собі нейтралітет, за що він відповідальний?

Також йтиметься про те, як дискусії про «колаборацію з режимом» видатних польських письменників впливають на сучасні політичні дебати в Польщі, як факти та їх інтерпретації стають розмінною монетою в торгах між правими і лівими, «патріотами» і «євроцентристами», нативістами та космополітами.

Чому інтелектуал – той, для кого свобода думки і незалежність позиції є найважливішим капіталом, – у критичній ситуації так легко пристосовується до зовнішніх ідеологічних умов? Як і коли у свідомості митця вимикається «моральний запобіжник»? Ці питання залишаються центральними в дебатах.

Польську Народну Республіку, можливо, небезпідставно називали «найвеселішим бараком соціалістичного табору»: те, що в інших країнах, насамперед в СРСР, розтягнулося на довгі десятиліття, – наскрізний контроль над культурою, цензура змісту і форми, ідеологічний терор, маргіналізація всіх незгідних чи бодай ненадійних, – у Польщі тривало лише неповні вісім років, з 1949 до 1956-го.

Далі був складний «танець» влади і культури: спокуси і підступи, збільшення й зменшення доз свободи, залякування і помилування. А проте весь цей процес можна було б зобразити у формі похилої амплітуди: «відлига» кінця 50-х поклала початок неухильному «визволенню розуму», осяганню дедалі вищих ступенів свободи, що врешті-решт призвело до відкритої конфронтації між державою і суспільством в часи «Солідарності», а відтак – до демократичних трансформацій в усій Центрально-Східній Європі.

Ця змінність ідеологічної напруги в часи соціалізму давала польському суспільству ще й неоціненну можливість саморефлексії: вже на зламі 50-х і 60-х років часи сталінізму в Польщі починають усвідомлюватися як період колективного «запаморочення» або – в радикальнішому формулюванні – колективного морального злочину. Зближення представників культури з комуністичною державною машиною в той час коливалося від обережної лояльності до роботи в іноземній розвідці. Психологічні, політичні і соціальні причини цього явища, осторонь якого лишилися одиниці, вже протягом десятиліть є предметом дебатів, суперечок між різними ідеологічними таборами в Польщі, підставою для вимог люстрації та приводом для нескінченних звинувачень і виправдань.