Різдвяні вечори з «Київ ТРІО»

Музика двох композиторів – двох геніїв, які зробили неабиякий внесок в історію класичної музики – Людвіга ван Бетховена та Сергія Рахманінова. Серед творів – два тріо з присвятами. Бетховенське фортепіанне тріо № 7 Сі-бемоль мажор присвячене ерцгерцогу Рудольфу, рахманіновське «Елегійне тріо» № 2 ре мінор було написане митцем як пам’ять про Петра Чайковського. Звучатиме хвилююча, чуттєва та експресивна музика, яка змусить заглибитися у найтонші закутки внутрішнього світу обох митців.

Музичний критик Вільгельм Ленц називає Фортепіанне тріо № 7 Бетховена «чудом ансамблевої музики, одним із цілісних творінь, які одвічно зустрічаються у всіх мистецтвах». І він має рацію. Сам композитор надзвичайно любив цей твір і в останні тижні життя, коли глухота аж надто пригнічувала маестро, все частіше ділився своїми думками із Фрідріхом Шиллером. Розповідав про різне, приглушував душевний біль і якось у розмові згадав своє улюблене тріо. Маестро турбували досить важливі питання: як пояснити своїм наступниками значення його надлюдського натхнення й чи зрозуміє виконавець головну ідею твору? Тому, із усією ніжністю, яка так рідко випадала на долю буремного митця, Бетховен описував це тріо і, тим самим, розповідав світові про свій задум. «Перший епізод говорить про щастя, химерні фантазії, веселу вдачу, завзятість (зрозуміло, в бетховенському дусі), чи не так? У другій частині герой досягає вершини щастя; в третій – щастя перетворюється в хвилювання, страждання і співчуття. Я вважаю Andante найбільш досконалим ідеалом святості і блаженства. Слова тут безсилі; вони є поганими прислужниками для слова Божого, що виражається в музиці».

Мрійливі мелодії Allegro moderato, палкі, та, в той же час, ніжні, розвиваються без риторики та без зайвого красномовства. Scherzo наповнене радістю й витонченою грацією, проте в окремих фразах скрипки та віолончелі можна почути всю глибину справжніх пригнічуючих почуттів композитора. Andante вводить слухача в іншу сферу: жалісливість, котра проростає із глибини людського серця, наполегливо розвивається, проте ця риса не наділена особливою декламацією. Фінальне Allegro ніби підсумовує життєву силу та духовне начало усього твору. Недарма ж сьоме тріо часто називають чистою піднесеною поезією у музиці.

Ще однин камерний твір «Елегійне тріо» № 2 ре мінор Сергія Рахманінова, написаний як спомин про російського митця Петра Чайковського. Сам Чайковський раніше започаткував традицію створення такого роду творів, написавши тріо «Пам’яті великого художника» і тим самим вшанувавши пам’ять про свою дружбу із Н. Рубінштейном. «Елегійне тріо» – однин з найяскравіших творів Рахманінова, написаним у юнацькі роки. В його основі – напруженість думки, суворість колориту, гострота драматичних контрастів, яка часом досягає трагедійної сили.

Композитор ставив перед собою нові завдання, пов’язані з втіленням складного, розгорнутого драматургічного задуму у великій циклічній формі симфонічного плану. В цьому творі незвичайною для камерного жанру є монументальність фактури. Перше виконання тріо принесло маестро визнання, хоча новаторські особливості його стилю не відразу були правильно зрозумілі сучасниками.