Концерт пошани й пам’яті Мєчислава та Адама Солтисів

Серед визначних львівських композиторів минулого особливе місце належить Мєчиславу і Адаму Солтисам, які все своє життя присвятили розвитку музичної культури нашого міста.

Виконують:
Йожеф Ермінь – фортепіано
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Сергій Хоровець – диригент

Діяльність Мєчислава Солтиса (1863-1929) була багатогранною – композитор, диригент, педагог, директор консерваторії Галицького згодом Польського музичного товариства (1899-1929), музичний критик, голова Музично-педагогічної спілки та Спілки музикантів, почесний член багатьох різноманітних товариств тощо.

Мєчислав Солтис народився 7 лютего 1863 року. Навчався в консерваторії ГМТ під керівництвом Кароля Мікулі (фортепіано, муз.-теоретичні дисципліни) і у Львівському університеті (філософія). Вод 1887 р. продовжував музичні студії за кордоном – спочатку у Віденськуй консерваторії (у Франца Кренна та Роберта Гіршфельда), а згодом у Парижі у Каміла Сен-Санса (композиція) та Ежена Жігу (поліфонія, гра на органі).

Після повернення до Львова (1891) мистець розгорнув різнобічну музичну діяльність. Як диригент М. Солтис виконував шедеври світової музики майже всх етилів і епох від середньовіччя до сучасності.

Композиторська спадщина М. Солтиса охоплює майже всі жанри і форми, від музично-драматичних (опера, ораторія) та оркестрових творів (симфонія, поема) до камерно- інструментальних, хорів та солоспівів. Центральне місце серед них займає опера. Мєчислав Солтис написав дві комічні опери (Річпосполита Бабинська та Панє Коханку), дві романтичні (Озеро Душа та Марія або Українська повість) і музичну драму Не-божественна комедія.

Одноактну оперу Українська повість (Марія) мистець завершив у 1908 році, її прем’єра відбулась у 1910 році у Львові, а згодом у Кракові. За жанром це романтична опера з елементами музичної драми. В основу лібретта покладена поема Марія Антонія Мальчевського (1793-1826), створена на основі справжніх подій. В драматургії опери помітний деякий вплив творчості Р. Вагнера (наскрізність будови, використання лейтмотивів, численні симфонічні епізоди тощо). До цікавих моментів Марії належать епізоди, в яких М. Солтис використовує український пісенний фольклор, зокрема пісні Ой на горі та й женці жнуть та Їхав козак за Дунай.

Цього року минає 125-та річниця від народження Адама Солтиса (1890-1968), який аналогічно як його батько, був визначним композитором, диригентом, педагогом, музичним критиком, директором консерваторії Польського музичного товариства і артистичним директором цього ж товариства та активним музично-громадським діячем.

Адам Солтис народився у Львові, 4 липня 1890 р. Першими вчителями музики майбутнього композитора стали батьки: Мєчислав Солтис – гра на скрипці, мати (Юзефа з Моравєцьких) – на фортепіано. З 1899 року А. Солтис – учень консерваторії ГМТ (клас скрипки Мауриція Вольфшталя), скрипаль і альтист тамтешнього оркестру та співак хору ГМТ. Після закінчення консерваторії (1911) та німецької гімназії А. Солтис продовжує навчання за кордоном. Студіює в берлінському університеті (зокрема у Йоганеса Вольфа), Королівській академії музики (композиція Карл Вольф, диригування Роберт Кразельт), а від 1914 р. в Академії мистецтв, в майстеркласі Георга Шумана. В Берліні виникають перші зрілі твори композитора, зокрема Варіації на фортепіано ор. 4 , Скрипкова соната (І ч.), романси Провесна, Прихід тощо. Увесь період навчання молодий мистець керує хорами, що діяли в рамках польського музичного товариства “Гармонія”; спорадично виступає як скрипаль і альтист. В Берліні мистець захистив теж дисертацію, що присвячена була життю і діяльності композитора Георга Естеррайха (Georg Oesterreich. Sein Leben und Werke. Zur Geschichte der norddeutschen Kantaten).

Після повернення до Львова (1921 р.), розпочався період інтенсивної, багатогранної музичної діяльності композитора. В консерваторії Польського музичного товариства (ПМТ) Адам Солтис викладає усі музично-теоретичні дисципліни, відразу здобуваючи славу талановитого педагога. Керує також Оперною школою (започаткованою Мєчиславом Солтисом) та оркестровим класом; з 1924 р. (ще при житті батька) диригує майже усіма концертами ПМТ, осягаючи величезні успіхи. Пріоритетна сфера диригентської діяльності мистця – популяризація найвидатніших творів сучасності. Зокрема в 1928 році А. Солтис диригує ІІІ Симфонією “Пісня ночі” К. Шимановського, що була світовою прем’єрою твору в повному складі з хором. На цей концерт приїхав сам автор Пісні ночі і відтоді між А. Солтисом і К. Шимановським зав’язались дружні відносини (до речі, під впливом творчості Шимановського виникла Гуральська сюїта А. Солтиса). Невдовзі мистець підготував виконання Симфонії псалмів І. Стравінського (1932), Царя Едипа Онегера, Psalmus hungarikus Кодая тощо. Завдяки А. Солтису у Львові звучали також шедеври попередніх музичних епох, зокрема пасії Баха, симфонії Бетовена, Брукнера, Дворжака, Малєра та багато, багато іншого. Після смерті батька (1929) Адама Солтиса обирають директором консерваторії ПМТ, згодом він керує також музичною редакцією “Львівського радіо”; систематично публікується як музичний критик. На початку 30-х рр. за ініціативою Адама Солтиса та при його активній участі реактивована була діяльність Львівської філармонії, яку він і очолив. За визначні досягнення в розвитку музичної культури Львова мистця нагороджено Золотим хрестом заслуг (1932).

Після війни А. Солтис надалі викладав теоретичні дисципліни і композицію в консерваторії (яка стала державною, ім. М. Лисенка) і ця діялність продовжувалась буквально до останніх днів його життя; керував також диригентською кафедрою. Спорадично диригував концертами Львівської державної філармонії (до 1956 р.). Тоді виникають найбільш вагомі твори композитора – ІІ Симфонія (1946), симфонічна поема Словяни(1947), Концерт для оркестру, камерні композиції тощо. У 1953 році А. Солтису присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв.

Адам Солтис помер у Львові у 6 липня 1968 році. З класу композиції А. Солтиса вийшли визначні, широко відомі композитори, зокрема Мирослав Скорик, Анджей Нікодемовіч, Генадій Ляшенко та інші. Творчість мистця охоплює твори різних жанрів, центральне місце серед них займають композиції для симфонічного оркестру.

ІІ Симфонія – широко розгорнутий твір, в якому відбились драматичні події та переживання автора, викликані ІІ світовою війною. На музичному стилі симфонії яскраво позначився вплив пізньоромантичних традицій, особливо помітний в типі експресії та багатстві гармонічних і інструментаційних засобів виразності. За будовою ІІ Симфонія – класичний чотири-частинний цикл: І ч. – сонатне алегро (Allegro moderato), ІІ – Adagio, ІІІ Allegretto – народна картинка в ритмі куяв’яка, IV – Adagio espressivo (синтезуючий фінал). Основа формування симфонічного циклу – динамічно-процесуальний принцип; інтенсивні тематичні процеси зароджуються вже в початковому сегменті твору, а більшість його музичних тем утворюється з декількох найважливіших мікроструктур, які виникають у вступній ланці сонатного алегро.

Одна з характерних рис твору Адама Солтиса – суттєве значення польського фольклору, роль якого послідовно зростає. – В перших двох частинах ІІ Симфонії вплив народних джерел позначився здебільшого лише на характері окремих тем та їх ладових особливостях. Натомість в ІІІ ч. (куяв’як), використана справжня народна весільна пісня (Oj nie nasza dziewucha …); в її майстерній обробці використані нетрадиційні метричні схеми, поліритмія, моторність, а у сфері гармонії багатозвучні структури включно з кластерами. Ритміка народних танців (особливо полонезу та мазурки) різнобічно використана також у фіналі твору. Що цікаво, в окремих епізодах заключної частини циклу ритмічні мікроструктури національних танців домінують над мелодичним фактором.