Концерт «Бах / Перселл / Стравінський / Шнітке»

«Бароковість» ХХ століття з його карнавалами історії помітна у всьому: у суміші жанрів, у пошуках нової динаміки, у надмірності, врешті-решт. Цей концерт – нагода відчути її уповні і пережити у музиці.

Виконують:
Дженіфер Зойбель (флейта, Німеччина)
Оркестр Collegium Musicum
Диригент – Валід Агаєв (Азербайджан-Німеччина)

Двоє старовинних європейців різних поколінь барокової епохи.
Двоє східноєвропейців різних епох – епохи масової втечі від Першої світової війни і епохи СРСР, коли втекти вже було майже неможливо.
Не йдеться про певну хронологію – радше, про певну позачасовість: про нитки, що пронизують діахронічно усі мистецтва і зневажають географію. Алюзійні нашарування, в яких так милувалося ХХ століття, а в них – вектори до стрімких і точних вертикалей бароко, що виструнчили плинність попередніх музичних епох.

Програма:
Карл Філіпп Емануель Бах – Концерт для флейти з оркестром ре-мінор
Альфред Шнітке – Сюїта в старовинному стилі
Генрі Перселл – Сюїта «Абделазер»
Ігор Стравінський – Сюїта із балету «Пульчінелла»

Карл Філіпп Емануель Бах (1714-1788) був найвідомішим з синів Йогана Себастіана Баха (і значно відомішим за життя, ніж його батько). Він отримував компліменти від Моцарта і Бетховена, і знаний тепер як один з засновників класицизму у музиці. Його часи – це часи величі Фрідріха ІІ Великого, коли Пруссія з європейської околиці перетворюється в економічно сильну і політично реформовану країну. Саме йому Карл Філіпп Емануель присвятив два цикли своїх сонат, за що і дістав посаду придворного музиканта.

Альфред Шнітке (1934, СРСР – 1998, Німеччина) походив з Республіки німців Поволжя, але музику почав вивчати у Відні у 1946, куди був відряджений його батько-журналіст. Все життя провів у СРСР, був членом Спілки композиторів і викладав; чимало теоретичних праць присвятив Шостаковичу і Стравінському. Його рідний брат, Володимир Шнітке, у 1965 році був затриманий КДБ. Альфред Шнітке заробляв на життя музикою до численних кінофільмів, а у 1990 році переїхав з родиною у Гамбург. «Сюїта в старовинному стилі», написана 1965-1972, – це результат пізнішого поєднання двох музичних творів (спочатку – інструментальних п’єс), написаних для кінофільмів «Походеньки зубного лікаря» і «Спорт, спорт, спорт». Поліфонія у старовинних мелодіях Шнітке створює гіпернашарування звуків. «Сюїта в старовинному стилі» – це і барокова краса, і драматичне самоспоглядання людини ХХ сторіччя.

Генрі Перселл (1659 – 1695) – органіст Вестмінстерського абатства, чия музика супроводжувала в останню путь королеву Марію, а незабаром – і його самого. Майстерний поліфоніст, автор першої національної англійської опери, він зажив слави як «найвеличніший майстер музики», а потім був забутий на два з половиною сторіччя. Творчість Перселла зактуалізувалася у світі завдяки Бенджаміну Бріттену, одному з найвідоміших композиторів ХХ століття.

Ігор Стравінський (1882, Російська імперія – 1971, Нью-Йорк) походив з українського роду, але виростав і вчився у Петербурзі. У 1906 році він одружується з Катериною Носенко і будує дім в Устилузі поблизу Володимира-Волинського – там він буде щоліта, аж доки у 1914 не виїде назавжди на Захід. Там і була написана відома «Весна священна».
Балет, на основі якого пізніше була створена Сюїта з балету «Пульчінелла», з великим успіхом відбув прем’єру 1920 у Паризькій Опері. Костюми дизайнував Пікасо, а замовляв постановку Сергій Дягілєв. Спочатку Стравінського не зацікавила така пропозиція, але після знайомства з музикою Джованні Перголезі, одного з творців комічної опери як жанру, він змінює думку. У Сюїті з 18 частин балету залишилося 8, і пізніше Стравінський ревізував її у 1965 році. Кожна частина тут пропонує нову комбінацію інструментів, як це буває у балетах. Довго точилися дискусії, як багато у «Пульчінеллі» музики належить Перголезі, але очевидно, що цілісний витвір належить Стравінському. Вперше Сюїту виконав 22 грудня 1922 року Boston Symphony Orchestra під батутою П’єра Монт’є.