Багаторазовий учасник конкурсних програм Каннського та Венеціанського кінофестивалів, володар багатьох почесних нагород.
дві Премії Юнеско на Венеціанськму МКФ за фільми “Зіон” (1999 р.), “11 вересня” (2002 р.)
Приз Франсуа Шоле на Каннському МКФ за фільм “Кіпур” (2000 р.)
Нагорода СinemAvvenire – Кіно за мир у всьому світі за фільм “Земля Обетована”(2004 р.)
Народився 11 жовтня 1950 року в Хайфі, у родині архітектора Муніо Вейнрауба та колишньої сіоністки Ефратії Маргаліт. Здобуваючи фах архітектора, бере участь в арабо-ізраїльській війні 1973 року.Саме тоді починає знімати перші короткометражні фільми. Подорожуючи Ізраїлем, США та Францією, створює багато короткометражок на соціальну тематику. У 1973 році, у день народження режисера, гелікоптер, на якому він летів, був збитий. У 1979 році режисер подає стрічку “Будинок” на ізраїльське телебачення, але отримує відмову. Тим не менш, фільм успішно демонструється на кількох фестивалях і швидко стає відомим. Гітаю відмовляють у показі третього документального фільму, “Field Diary”, знятого у 1983 році. Цього разу він переїжджає до Франції, де завершує роботу над стрічкою. Наступні 10 років працює в Європі. У цей же час отримує диплом архітектора у Берклі, Каліфорнія. Багато подорожує, знімає гумористичну стрічку “Ананас”. Починає працювати над історичними фільмами.
У 1986 році знімає першу художню стрічку “Естер”. В основу покладена біблійна історія. У 1993 році разом із родиною повертається до Хайфи, де починається найбільш продуктивний період його творчості. Упродовж 10 років Гітай знімає 15 документальних та художніх фільмів. Перша частина трилогії про ізраїльські міста, “Деварім”, знята у Тель-Авіві, символізує його повернення на батьківщину. Наступні дві частини створюються у Хайфі (“День заднем”, 1998 рік) та в Єрусалимі (“Кадош”, 1999 рік).
У 2000 році знімає повнометражний фільм “Кіппур” про власний військовий досвід.
Стрічки “Рай” (2001) та “Кедма” (2002) про утворення Ізраїлю, демонструють формування його ідеологічних та історичних засад.
Не оминає Гітай і тему тероризму, у 2002 році презентуючи фільм “11 вересня”.
У картині “Аліла” (2003) режисер показує сучасне ізраїльське суспільство, простежуючи долю мешканців будинку в Тель-Авіві.
“Свята Земля” (2004) та “Вільназона” (2005) – перші дві частини трилогії про ізраїльський кордон та його мешканців.
“Новини з дому” (2006) – останній на сьогоднішній день документальний фільм Гітая. Це історія одного єрусалимського будинку та його мешканців. Під час роботи над фільмами співпрацює переважно з французькими компаніями. За стилем його роботи схожі на стрічки Тарковського і Сокурова.
Ретроспективи фільмів Амоса Гітая демонструвалися у Франції, Британії, США, Німеччині та Іспанії.
Вартість квитка: 25 грн
Одного разу ти зрозумієш/ Plus tard 2008/ Німеччина, Франція, Ізраїль/ Драма/ 88 хв.
Париж. Наші дні. 40-річний чоловік стоїть перед меморіалом французьким євреям, депортованих під час фашистської окупації. У полоні думок він вдивляється у викарбувані імена жертв Голокосту. Париж. 20 років тому. Рівка живе у заповненій антикваріатом квартирі. Вона готує вечерю для сина. По телебаченню розповідають про слухання справи “ліонського вбивці” Клауса Барбі. У 1983 році його депортували з Болівії у Францію і зараз судять за депортацію євреїв та злочини проти людства. Рівка намагається стримати емоції від почутого, але це їй не вдається. Тим часом її син Віктор працює у своєму кабінеті. Він теж слідкує за початком слухання. На столі лежить купа листів та документів про його родину. Він хоче впорядкувати історію своєї сім’ї. Задумавшись, він навіть не слухає запитань свого помічника. Під час вечері з Рівкою стає зрозуміло, наскільки близько спілкуються мати і син. Але щоразу, коли Віктор згадує про суд над Барбі знаходить привід, щоб вийти з кімнати.
Преса про фільм:
“Режисер піднімає дуже болючу та гостру тему, яка у фільмі переростає в сімейну трагедію”.
Аліла/ Alila 2003/ Франція, Ізраїль/ Драма/ 116 хв.
Cтарий Шварц живе розміреним життям, спілкуючись із філіппінкою Ліндою. Його сусіди – Авірам, якого, окрім власного собаки, ніхто не цікавить, і Малі, розлучена жінка, у якої роман з молодим Іланом. З кожним днем збільшується галас із сусіднього будівництва. З протилежної сторони нові сусіди вирішили розширити володіння і цілодобово щось будують. Та ще й нахабно відбирають сусідські території. У Малі теж повно турбот. Виявляється, що помічник сусідів – її колишній чоловік, Езра, який найняв китайців на роботу. А на додачу вона дізнається, що її син Ейяль втік із армії і його розшукує поліція.
Преса про фільм:
Одна з найемоційніших робіт Гітая. Screen International
Чи не єдиний представник “нової хвилі” ізраїльського кіно застосовує новаторські методи оповіді. Камера Гітая проходить крізь стіни, щоб максимально наблизити нас до життя героїв. Режисер робить із глядача шпигуна – він спостерігає за найменшими деталями їхнього побуту. Такими прийомами Гітай показує життя сучасного ізраїльського суспільства. Time Out
Розрив/ Desengagement 2007/ Німеччина, Франція, Італія, Ізраїль/ Драма/ 115 хв.
Перед смертю, батько Ані зізнається, що завжди знав про її дочку, від якої вона відмовилася одразу ж після пологів 20 років тому. Він говорить, що саме їй заповідає свій авіньйонський маєток і що Ана повинна її розшукати. Виявляється, дівчина викладає десь у секторі Гази.Саме туди після похорону батька має поїхати зведений брат Ані, поліцейський, який повинен виводити ізраїльських поселенців із сектора. Ана, злегка фліртуючи з братом, просить поїхати разом із ним. Їхня подорож триває під час непростих для держави часів. День возз’єднання матері і дочки співпадає із визначною подією. Вона увійшла в історію як дата маленької, але довгоочікуваної капітуляції держави Ізраїль.
Преса про фільм:
“Розрив” піднімає тему сучасного політичного курсу ізраїльської влади щодо виходу з Гази і руйнування нелегальних поселень ізраїльтян на спірних територіях. Але розрив у тлумаченні Гітая відбувається на зовсім іншому, особистому рівні. Режисер застосовує всю свою майстерність, щоб розкрити глибину проблеми. Результатом став один із найкращих його фільмів”.
В основі першого повнометражного фільму Амоса Гітая – біблійна історія про дівчину Естер. Вона стає дружиною короля Агасфера, хоч той не знає, що за національністю вона – єврейка. Дівчина викриває змову проти свого народу і рятує людей від смерті. Використовуючи цей міф, Гітай проводить паралель із сучасністю, демонструючи сучасний стан ізраїльського суспільства. Він показує боротьбу євреїв проти своїх ворогів. Особливу увагу режисер приділяє руїнам Ваді Салібу в Хайфі, де знімався фільм. Вони символізують зв’язок минулого із сучасними подіями. Цей фільм – перша частина трилогії, куди також входять стрічки “Берлін-Єрусалим” та “Голем”.
Преса про фільм:
“Режисер оповідає історію, тримаючись на відстані. Події відбуваються на фоні руїн Ваді Салібу – старого району Хайфи, покинутого палестинцями після війни 1948 року. На цій прекрасній, але покинутій землі можна відчути на дотик усі історичні перипетії. Іноді складається враження, ніби актори самі стають частиною архітектурного пейзажу, перетворюючись на статуї. Ці кадри вдало контрастують з іншими, знятими в околицях міста. Такі порівняння показують, як бурхлива історія регіону і нині переслідує його жителів”. The New York Times
“Герої протиставляються власному минулому, наче одна подія в історії суперечить іншій. Але такі протиріччя допомагають глядачу співпереживати та краще зрозуміти фільм у цілому”. The Chicago Tribune
