Перегляд та обговорення фільму Міхаель Ганеке «Любов»

Немає нічого кращого, ніж взаємна любов. Немає нічого ціннішого, ніж спільно прожиті роки. Але зрозуміти це не так легко, як здається на перший погляд.

Сучасне кіно намагається стати віддзеркаленням життя, його найтонших змін. У його крихкій і чутливій до фальші структурі відразу проявляються усі неправди, які нещира цивілізована людина намагається видати за правду. Для вдумливого глядача не є проблемою відрізнити штучні реальності та викривлені переживання в екранному житті і, відтак, сприймати кіно як дорогий, але доступний атракціон. Навіть моторошно усвідомлювати, як мало таке кіно просунулось у порівнянні з першими фільмами, які теж були по суті легковажними розвагами.

Міхель Ганеке, як би не ставились до його фільмів, безумовно, належить до перших. Нордичний спокій, з яким він зображує складний, неоднозначно гармонійний світ, дозволяє йому максимально близько підходити до правди. Напевно, це і подобається людям, що знаються на кіно, адже його фільми незмінно стають фаворитами року.

Остання стрічка австрійця «Любов» отримала найвищі фестивальні нагороди, мабуть, що недаремно. Адже вона «легша», ніж попередні фільми майстра. Адже вона про кохання, цінність, за яку європейська цивілізація у нашому часі змін намагається триматися до останніх духовних сил. Адже у ній знову, як і у попередніх роботах, немає нічого зайвого, що нагадувало б людям про атракціони. Лише кіно, лише життя. Яке вже є, яке вже виходить. Прекрасне і моторошне, безцінне і скінчене, величне і нице.