Презентація книжки Анджея Хцюка «Атлантида. Місяцева земля»

6 квітня 2012, 18:00
Книгарня «Є» (пр. Свободи, 7)

Польський письменник і журналіст із кола паризької «Культури» Анджей Хцюк (1920–1978) народився та зростав у Дрогобичі, де був учнем і, згодом, молодшим товаришем Бруна Шульца, потім навчався у Львові, а після совєтського вторгення 1939 року покинув батьківщину, аби, помандрувавши світами, осісти в Австралії і стати одним із головних рушіїв і збурювачів культурного життя тамтешньої польської громади.

Його мемуарні напівоповідання-напівесеї «Атлантида» (1969) і «Місяцева земля» (1972) вперше побачили світ у Лондоні й одразу здобули визнання читачів і нагороди польських еміґраційних осередків, а відтак витримали численні перевидання й переклади кількома європейськими мовами. Написані з теплим гумором і щемким сумом, ці зворушливі та барвисті розповіді про «Велике князівство Балаку» (тобто міжвоєнну Галичину), про його професорів і лахмітників, спортовців і літератів, вояків і крамарів, про його кам’яниці та копальні, нагробки та руїни, постали передовсім із потреби повернутися туди, куди повернутися немає змоги: події XX століття перетворили край Хцюкової молодости на історичну Атлантиду, затоплену в часі й у мороку центральноевропейської «кривавщини». Отож повернення можливе хіба що в спомині, у сповненій ностальгійної туги та іронічної рефлексії оповіді про той триб життя галицьких міст і містечок, що витворювався століттями завдяки сусідству різних народів, культур і релігій.

Для українського видання, що виходить у світ за сприяння Українського інституту Гарвардського університету, Польського інституту в Києві та Міжнародного фонду «Відродження», ці дрогобицько-львівські спогади віртуозно витлумачила й ретельно прокоментувала Наталка Римська.

В майже потонулому материку «галицької говірки» вона зуміла віднайти напрочуд адекватні засоби, щоби передавати і рафіноване літературне мовлення модерного міського інтеліґента, і химерні балакові діялоги – мішанку польської синтакси, німецької та їдишської лексики, української морфології, ромської інтонації з присмаком вірменської ортоепії, яка дасть змогу нашому сучасному читачеві долучитися до незвичного та несподіваного, «інакшого» погляду на «іншу» Україну.