Виставка Тараса Кеба «Ніхто»

НІХТО – заперечний займенник, який вживається для вираження повної відсутності предмета як суб’єкта або об’єкта дії.

Ескапі́зм (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись) — важливий феномен, який представляє захисний механізм людини, характерними для якого є бажання ухилитися, втекти, сховатися від безрадісних фізичних і психічних аспектів реального життя в світі примарному, вигаданому. Зазвичай життєві процеси вимагають від особи подолання різних перешкод і труднощів та затрати значних зусиль, щоб досягти бажаного відчуття щастя. Дуже часто особа втомлюється від цього процесу і виникає бажання все кинути. Саме в такі хвилини виникають думки про іншу реальність вигадану дійсність, про життя, де все можна зрозуміти та досягти бажаного комфорту, де все просто та легко, де немає зла, ненависті і всім добре.
Тимчасове занурення у вигадану реальність можна назвати різновидом відпочинку, зняттю напруги після наповненого стресами дня, де особа набирається сили для подальшого життя.Однак деякі особи не можуть повернутися в дійсність. Для них вигаданий світ стає реальністю. Саме так зароджується розглянутий феномен. Ескапізм, як правило, виникає через незадоволеність особи часом, в якому вона живе та творить, що призводить до втрати соціальних зв’язків, розрив з реальністю, гальмування або припинення соціального розвитку.
Цей феномен має двояку природу: з одного боку – це засіб який може наповнити особу силами, з іншого – може зачинити її в створеній нею в’язниці. Головна його небезпека полягає в остаточному розірванні всіх зв’язків з реальністю і соціальним зникненням, перетворенням на невидимку для оточуючих. Суспільство ніколи не толерувало людей, які не поділяють його цінностей, воно тисне на таких осіб, що спричиняє більше заглиблення особи в не реальність і може призвести до саморуйнації.

Остракізм (від грецького ostrakon – черепок для голосування) – це ігнорування або неприйняття особи, її думок, емоцій та дій оточуючими і вважається формою соціального покарання. Він виникає внаслідок дискримінації особистісної, культурної, расової, статевої та іншої. Цей термін походить від грецького поняття ostrakon, що являло собою процедуру засудження шляхом голосування до вигнання тих осіб, які є загрозою для існування та розвитку громади.
Людина має потребу в приналежності до чогось чи когось, що приносить їй віру в свою значущість та силу в пошуку ідентичності. Людська природа є соціальною за своєю суттю. Потреба особи в приналежності до тієї чи іншої групи має еволюційний характер і пов’язаний з процесами виживання. Для повноцінних процесів розвитку особи потрібна взаємодія з соціумом. Цей феномен існує скрізь, де є взаємини між людьми, і може проявлятися в тій чи іншій мірі ігнорування або вигнання окремих особистостей. Таким чином, остракізм – це те, що перетворює людину на громадського вигнанця, маргінала.

Цей проект є моєю спробою визначити та осмислити процеси самоізоляції та соціального неприйняття творчих особистостей. Внаслідок власного позбавлення себе соціальних зв’язків та спілкування з суспільством чи відкидання соціумом цих зв’язків, особа поступово стирається з поля зору інших людей, перетворюється на невидимку та згодом набуває статусу – НІХТО.