Виставка Катерини Лисовенко «Підміна»

Серія робіт «Підміна» – це гра у жертву у контексті щоденного жертвоприношення. Давня Греція як еталон прекрасного у мистецтві стала і платформою, і поштовхом до цих роздумів. Коли у суспільство прийшло звична думка про необхідність жертви для суспільного блага? Жертовність стала звичною частиною сучасного суспільства, тою рисою, яку з одного боку возвеличують і сакралізують, а з іншого уникають і бояться. Жертвоприношення як необхідність, як предмет побуту чи яскравий вчинок, що залишиться у пам’яті людства на багато століть.

Головною героїнею гри є жінка як одна із найпопулярніших жертв в усі часи. Коли прекрасна німфа перетворюється на потенційну жертву, яку мають принести у дар жорстоким богам? Чи жертва справді необхідна? Можливо, ідея полягає у тому, що прекрасний античний герой врятує потенційну жертву в останній момент, а її місце займе жертовна корова. А, можливо, це просто гра слів.

Роботи Катерини – це фальш-панель академізму, іронічна адаптація давньогрецьких міфів у візуальний контекст, наближений до сучасної моделі реальності. Для міфічних образів художниця використала лаконічну манеру зображення – папір і акварель – де спокійна статика простору окреслює емоції фігур.

Ця робота про навантаженість образів. Моя художня освіта розпочалась із вивчення форми, ідеалом якої в академізмі виступає антична скульптура. Щоб дізнатися, що за історії стоять за головами і торсами з фонду художнього училища та книг з історії, я почала читати міфи стародавньої Греції, трагедії Есхіла, Софокла та Евріпіда.
Нещодавно я подумала про небезпеку ностальгії за ніколи неіснуючим блискучим минулим, наповненим справедливістю, порядком і красою. Міфи, не тільки грецькі, завжди містять ідею про необхідність жертви заради загального блага.
Жертву завжди в останній момент неймовірним чином рятує герой, або її змінюють на жертовну тварину, і в античних міфах жертва це майже завжди дівчина. Мене зацікавив момент підміни жінки на тварину. Що це? “Милосердя”, позбавлення жінки-жертви суб’єктності і причетності до важливого для всіх вчинку, або спроба виправдання? Самі поети репліками своїх героїв сумніваються в тому, що чудові підміни мали місце.
Античність гордо іменується базою європейської культури. У різний час держави і політичні сили намагалися оголосити себе її спадкоємцями і продовжувачами. Але в цій спадщині є образ жертви, виключеної зі світу, дегуманізованої, позбавленої права на почуття і дії.

Відкриття виставки 28 вересня о 18:00
Кураторка: Юлія Сапіга