Виставка графіки Тараса Кеба «Галицькі флешки»

Своєрідний графічний щоденник Тараса Кеба, у якому художник, надихаючись вінтажними американськими тату-флешками, під час пандемії щодня ілюстрував приповідку з Франкової праці «Галицько-руські приповідки». Так і постала серія дотепних, парадоксальних, часом символічних, часом буквальних малюнків.

Коли ж почалась ця історія?
Давним-давно.
Можна сказати, що вона сягає в минуле на добрих 5000 років, адже саме так датують найдавніше знайдене людське тіло зі слідами татуювань. Хоч можемо заглибитися ще далі в минуле, коли, здогадно, з’явилися перші приповідки, і це вже буде геть сива давнина.
Втім, уникаючи звинувачень у спекуляціях, можна було би сказати, що ця історія починається у 1870-х, коли в Європі та Північній Америці поширюється мода на татуювання (ескізи до яких пізніше назуть флешками) й коли, власне, Іван Франко починає систематично записувати галицькі приповідки, що їх згодом видасть у 6 томах «Етноґрафічного збірника» між 1901 і 1910 роками.
Або ж можемо сказати, що ця історія почалася 2020-го, в час такої тепер далекої від нас пандемії, коли львівський художник Тарас Кеб, насолодившись сповна радощами карантинної бездіяльності, розгорнув томик «Галицько-руських приповідок». А там чорним по білому писало: «Не журисі, до роботи берисі», а ще: «І завтра день буде», ну, і: «Вовка боятись – в ліс не ходити». От і взявся він вести свій графічний щоденник, у якому, надихаючись вінтажними американськими флешками, щодня ілюстрував обрану приповідку з Франкової скарбнички.
Так і постала ця серія малюнків – дотепних, парадоксальних, часом символічних, часом буквальних, але таких, що неодмінно будять цікавість, адже особистий художній талант спирається тут на дотепність і мудрість народну, а це безпрограшний варіант.