Тілесне та сіре крізь призму нової мистецької утопії

19-го липня відомий музикант та мистецтвознавець Павло Гудімов привіз до Львова один із своїх наймаштабніших проектів «Genofond Pinakothek». Цей задум починався як дослідження молодого, невідомого пласту українського мистецтва, проте дослідження переросло в активний процесотворчий проект. Кожного з учасників своєї творчої лабораторії Павло Гудімов координував особисто, а також рецензував, направляв та давав поради. «Genofond Pinakothek» – це спільний проект, який водночас ілюструє кожного художника, як окреме явище культури.

Полотно «Класична тінь» – одне з перших, що привертає увагу своїм тихим моторошним затишком. Облуплена стіна наче картина з намальованою на ній тінню старих фігурних перил. Автор Андрій Дудченко вирішив не втікати в світи абстракцій; працюючи в реалізмі, він рефелексує на теми архітектурних руйнацій та різних споруд.

Ще один митець своєрідного реалізму Юрій Денисенков, на виставці представлений картиною «Вікно». До нас з полотна дивиться темне вікно вагону поїзда, таке, яке буває лише вночі, коли у вагоні жевріє тьмяне світло, а по той бік скла – брудні смуги на темному тлі світу. В правому куті полотна – чорна пляма; так – це хтось із нас, самотній, біля вікна, спостерігає збоку. Художник, власне, працює з темою страху та самотності існування людини в урбаністичному світі.

Про тілесне нам говорить Микита Кравцов у тематичній низці картин «Тіло-механізм». Тут тілесність зводиться до абстракції. «Моральний занепад суспільства» – полотно зі спотвореними тілами, а його «Формула весни» – це просто людські геніталії… Звичайно, чим ми ще думаємо весною…

Більшість митців «Genofond Pinakothek» хоч і працюють в стилі асоціацій, ілюзій та фантазій, все ж користуються класичними матеріалами. Багато полотен виконані олійними фарбами. Однак, вистачає і нестандартних матеріалів. Наприклад, Юрій Кузьменко свій твір так і назвав – «Мішана техніка». На картині можна розгледіти не лише фарбу, але й кусочки приклеєної облицювальної плитки, металів та інших матеріалів. Цікава інтерпретація вийшла у Кузьменка з вічними поняттями «Віра.Надія.Любов». Три полотна з однойменною назвою, лише ти сам маєш зрозуміти – де і що зображено. На одному – чорним написано 404, інше – суміш темних кольорів без натяку на контури, а останнє надто вже нагадує доларову купюру.

Як би не звинувачували у фалоцентризмі наступного митця Руслана Трембу, все ж на виставці, окрім корабликів з прапорами та сходів з бетонними стовпами, що займаються сексом, знайшлись роботи майже без еротики. Це картини – «Позитив-Негатив». Художник вирішив проілюструвати перехід цих понять одного в інше. Шість полотен, що плавно змінюються з яскраво червоного в чорний колір.

У класиці виконані полотна Світлани Струк. Її «Дівчина та собака» – теж жорстокий реалізм. Зачухане дівчисько, як та нікому непотрібна собака, стоїть на фоні обдертих дверей. Ще дві роботи «Лук’янівка» та «Спека» – куди ж без змалювання базару та жінок з відрами води. Світлана Струк, як ми бачимо, ілюструє стан молодої людини у пострадянського місті.

Найодіознішим представником проекту можна назвати Садана. Власне, на виставці він представлений кількома роботами, серед них різні химерні скульптури, зображення нечистої сили та легкий саркастичний сміх над людською натурою. Основна тема Садана, як і більшості митців виставки, – це новітня утопія вищості тіла. В унісон з цими ідеями скульптури Садана виражають його переконання , що ми є найнижчою ланкою природи – м’ясом, тому художник зображає найжахливіші прояви цієї утопії в наших тілах.

Мирослава Ляхович

[scrollGallery id=24593]