Лекція «Пострадянські соціальні експерименти: Україна та її сусіди в 1990-х та на початку 2000-х»

Пострадянські суспільства стали лабораторією політичних та економічних експериментів. Соціальні експерименти пов’язані з модерним переконанням в тому, що суспільно-політичними та історико-культурними процесами можна управляти так само, як виробничими процесами. Радянська модерність – це тоталітарний соціальний експеримент, що технічну модернізацію сполучав із безпрецедентним поневоленням особистості, а просвітницький проект із неволею думки. Переконання пострадянських експериментаторів в тому, що державна влада може керувати встановленням капіталістичних та демократичних інститутів і практик, успадковані від радянських експериментаторів. Однак відсутність тоталітарних інститутів впровадження експериментів призвела до кризи керованої модернізації і початку історії демодернізації.

Політична уява пізнього радянського населення про демократію, націоналізм, капіталізм та справедливість швидко реалізовувалася на початку 1990-х років у вигляді впровадження та нормалізації нових форм спільного життя. Ці швидкі зміни у практиках, нормах та інститутах публічної та приватної сфери мали ознаку бізнес-революції, сексуальної революції, релігійної революції, участі громадян у політиці, прориву в державному і національному будівництві. Проте модернізаційний порив супроводжувався глибокою соціально-економічною кризою, яка орієнтувала пострадянських українців на виживання. Цінності і практики виживання дали шанс елітам побудувати систему патроналістичної політики і економіки.

Боротьба тенденцій до справедливості і корупції, рівності і насилля, підприємництва і патроналізму, життєствердності й вимирання стали визначальними для України та її сусідів. Стратегії виживання призвели до постання політичних систем, схильних до пригноблення економічних та політичних свобод і концентрації влади і майна в руках невеликої кількості родин. На початку ХХІ ст. Україна і її сусіди стали патрональними суспільствами, де практики публічності і громадянства зазнавали постійних занепадів і повторних спротивів.

В лекції буде розглянуто, як спроби пострадянських різноспрямованих модернізацій призвели до появи спільної історичної «колії» патроналізму в Україні та більшості пострадянських народів.

Михайло Мінаков – доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія” та головний редактор часопису “Ідеологія і політика”. Автор трьох книжок та понад вісімдесяти статей з філософських, політичних та історичних питань, Михайло Мінаков досліджує сучасні пострадянські та посткомуністичні суспільства, культурні процеси модернізації та демодернізації, а також практики виживання людини за умов частих радикальних змін її життєсвіту.