Фотовиставка Михайла Французова «Крафтова реальність»

Непевність… і передчуття…
Фотографія, за своєю природою, має намір формувати об’єктивне уявлення про світ, але це лише міф, іноді навіть ілюзія. Звичайно, ми пам’ятаємо, що Ролан Барт говорив про те, що те, що ми бачимо на фотографії, колись існувало, воно стояло перед камерою. Тобто, фотографія є об’єктивною! Але, оскільки існує оператор (той, хто створює зображення) і глядач (той, хто надає своє тлумачення), то фотографія також є дуже суб’єктивною. Вона також є непевною, інтуїтивною, туманною…

Світлини Михайла Французова часто свідчать про непевність, вони нагадують театральні сцени, перед нами розгортаються якісь візуальні діалоги, зміст яких може відкритися лише через відкриті чи приховані метафори та алегорії. Усі ці образи теж часто сповнені ворохобної пустоти чи якоїсь екзистенційної безвиході, яка загалом характерна радянському мистецтву 1980-х років, пустоти яка зрідка є ностальгійною, але частіше утопічною. Часто у Французова ми споглядаємо неживу природу: це місто із його “нестереотипним” урбанізмом, в якому ми часто бачимо образи в характері метафоричному – арки, закинуті двері, вулиці, вікна і внутрішні двори, дорогу і туман.

Присутність туману, заходу сонця чи його сходження на фотографії може створювати відчуття інтриги, утворюючи метафоричну пелену, що ховає або спотворює елементи на знімку, залишаючи місце для тлумачення та уяви. Туман є мимовільним і швидкоплинним, так само, як і миттєвості у житті; він створює атмосферу відчуження, закриваючи видимість і викликаючи відчуття відокремленості. Реальність у тумані затуляється і стає невиразною – це часто використовується фотографами, оскільки це дозволяє поєднати два режими знімку – його об’єктивність і абстрактність.

Цей образ перехідного стану в мистецтві Французова символізує межові простори між різними фазами. Часто “розмите” зображення на фотографіях періоду занепаду УРСР втілюють метафоричну подорож, трансформацію або перетин кордонів. Такі образи можуть представляти поріг або межовий простір, вказуючи на період трансформації, зростання або необхідність пройти через перехідну фазу в житті індивідуума та країни. З іншого боку, ефемерні візуальні стани на фотографіях можуть викликати відчуття потойбічності, фантазії або сюрреалізму, що втілює відхід від буденності та переносить людину у сферу уяви або альтернативної реальності. Таким чином, ми можемо уявляти, що ця фотографія нагадує нам про стан переходу й одночасно пропонує простір для втечі від реальності. Існує й ще один вимір цієї образності – здатність фотографії спотворювати та пом’якшувати візуальний ландшафт, що метафорично пов’язано зі спогадами та ностальгією. Це символізує згасання або розмивання спогадів з плином часу, відображаючи ефемерну природу пам’яті та те, як вона може бути забарвлена емоціями… А в які кольори забарвлена ваша ностальгія за минулим?
Текст: Богдан Шумилович