Лекція «Крутий маршрут із зупинками у Львові. Дагні Юль, Дебора Фогель та Євгенія Гінзбург у драмі ідей ХХ століття»

Відкрита лекція Ірини Старовойт присвячена становленню цих малознаних у нас жінок-авторок, ролі інтелектуального ландшафту культурного передання, масштабу їх особистостей і спадщині в різних культурах та про те, як їх письмо і доля ввійшли в резонанс з genius loci Львова і Галичини у спробах боротьби з несприятливим часом та обставинами.

Доповідачка: Ірина Старовойт – к. філол. н., поетка, літературознавка, доцент кафедри культурології Українського католицького університету

Творчі траєкторії цих трьох модерних жінок-інтелектуалок в певний спосіб пролягали через наше місто. Їх спільний біографічний час охоплює понад століття: Дагні Юль народилася 1867 р., Євгенія Гінзбург померла 1977 р.

Норвежка Дагні Юль вийшла заміж за поляка Станіслава Пшибишевського, щоб стати культурною героїнею європейського декадансу, причому фаталістичні ідеї і передчуття fin de sciecle, що витали у Кракові і Львові, напряму втрутилися в її життя і дочасно його зруйнували.
Австрійська єврейка Дебора Фогель замолоду пережила розпад батьківщини, однак сповна використала коротке вікно можливостей у міжвоєнній Польщі: ризикнула вступити і закінчила філософський факультет Львівського університету (куди перед Першою світовою жінок не приймали), захистила докторську дисертацію в Кракові, переосмислюючи себе і свої витоки на тлі опозиції традицій і новаторства у модернізмі. Дорослою успішною жінкою вивчила їдиш, щоби писати експериментальні тексти в поезії і прозі і публікуватися на двох континентах, ставши співзасновницею і мозковим центром групи “Artes”. Убита у Львові під час ліквідації єврейського гетта в серпні 1942 р.

Євгенія Гінзбург потрапила до вже радянського Львова після 18 років сталінських таборів і заслання. Її забрали на допит молодою жінкою, а відпустили на волю 48-літньою бабцею, яка не впізнала власного відображення в дзеркалі. Саме тут на початку 1960-х вона й написала свій автобіографічний роман “Крутий маршрут”, що за силою опису і трагічністю досвіду нормалізованого страждання жінки в тоталітарних системах на той момент ще не мав відповідників в європейських літературах. Текст вдалося переправити до Італії, де він вийшов мовою оригіналу і в перекладі на 10 років раніше, ніж “Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцина.