Проект «Театральний Цех: Port d’Alger 1962»

Тиждень театральних перформансів – щодня о 19:00 на камерній сцені театру Лесі відбуватимуться виступи за сучасною театральною методикою. Після дійства усіх цікавих запрошують до обговорення.

30 січня о 13.00 – виступ за результатом роботи Сеза Баумріна з львівськими студентами.

«Port d’Alger 1962: алегорія про дітей, радість та війну» – театральний експеримент, що розпочав роботу в Парижі в червні 2015 року, прагнучи творити театр відповідно до концепції «безпредметного мистецтва» В. Кандинського і згодом працювати за принципами театральних практик Гротовського, Барби, Курбаса.

Наша тема знайшла нас – можливо, через те, що Париж став місцем страху та ксенофобії щодо чужинців після трагедії Шарлі Ебдо; можливо через те, що ми відчували себе дітьми, які бавляться в той час, як світ навколо нас переживав війну та жорстокість; можливо, через те, що один з наших колег є політичним біженцем з Ірану і зазнав тортур у поліційному відділку. З тих чи інших причин ми прийшли до фотографій, зроблених під час конфлікту в Алжирі на початку 1960-х років. З цього ми вибудували історію, яку «танцювали» та розповідали через поезію різними мовами міста (арабська, фарсі, англійська, французька, німецька, гаїтянська креольська, ямайське патуа, російська), молодь якого втягнена у війну. Ця історія є і нашою, і світовою, оскільки куди не глянь, молоді люди б’ються та вмирають аби подарувати світу можливість миру та радості.
Якимсь чином, незалежно від того, яким жорстоким стає світ, діти знаходять моменти радості щодня. Ми також віримо, що робота має можливість змінюватись кожного разу, коли ми показуємо її. Таким чином, через структуровану, танцювальну імпровізацію ми створили театральну роботу, що може змінюватись так само швидко, як змінюється світ. Ці зміни притаманні і нашому колективу – у червні 2015 в Парижі нас було четверо і ми створили структуру вистави. Згодом, у жовтні, у Відні, нас вже було семеро, і нові члени команди внесли свої зміни. Зараз, коли ми вирушаємо в Україну, нас восьмеро, але це не ті ж самі люди, що були в Відні, тому ми далі щось змінюємо. Ми працюємо мовами наших націй та предків і тому фрагменти тексту відрізняються. Лише одна річ залишається незмінною – історія міста, втягненого у війну, та історія про те, що стається з такими, як ви і я, коли наше життя визначається війною.

Сез Баумрін – режисер групи Subpoetics International – є професором театрального мистецтва в університеті криміналістики ім. Джона Джея Міського університету Нью-Йорка, літературним керівником Лабораторії акторської майстерності, автором есеїв про театр Евдженіо Барби, Єжи Гротовського та Леся Курбаса.
Сез Баумрін навчався у Єжи Гротовського у Нью-Йорку в 1981-1984 роках та був учнем і колегою Евдженіо Барби з 1985 року. Також Сез як режисер поставив більш ніж 60 опер, вистав комерційного театру, експериментальних робіт, серед яких, зокрема, «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, «Медея» Д. Мійо, «Коли мине п’ять років» Г. Лорки, «Життя це сон» П. Кальдерона, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Гедда Габлер» Г. Ібсена, «Медея» Евріпіда, «Учасниця весілля» К. Маккалерс. Сім’я Сеза Баумріна походить з Галичини. В сім’ї було кілька поколінь раввинів. Ще дитиною дідусь Сеза – Давид Баумрін – у 1920 році покинув Стрий для того, аби розпочати життя в Нью Йорку. Тут, на Манхеттені, він зустрів свою майбутню дружину – дівчину родом з Дрогобича, з котрою одружився. Сез Баумрін є першим з сім’ї, хто повернувся в Україну.