Життя, як бурлеск

Псевдо-театральне дійство – бурлеск було відоме ще з кінця 19-го століття. Починаючи з 20-го століття задумане, як сатиричне шоу з елементами еротики, воно перетворилось у
«театральний стриптиз».
Першим на «Допрем’єрних показах» від Артхауз Львів» був представлений фільм «Турне» французького режисера Матьє Амальріка. Режисер також виконує роль першого плану. Він грає режисера театру «Нью Бурлеск». Колись Жоакін залишив Францію та подався до США. Там він познайомився з трупою пишнотілих дівиць, які виступали в стилі «нью бурлеск». З ними він повертається назад до Франції.
Жоакін жертвує дружиною, дітьми та родиною за ради справи всього його життя. Трупа їздить містами Франції. Всюди шоу цих яскравих американських дівчат сприймають «на ура». На перший погляд перебувають в атомосфері  успіху, свята, але насправді турне приносить невеликий прибуток, і трупі доводиться перебиватись по дешевих готелях та поганих залах. Проте, ніхто з дівчат не жаліється , адже вони з режисером як одна сім’я.
Кожного вечора дівчата одягають яскраві костюми, накладають «тони» макіяжу» і «одягають» усмішки на свої  втомлені обличчя. Їхнє життя навіть не театр, а просто стриптиз. В одному з епізодів розлючений Жоакін викрикує  своїй танцівниці : «Вони люблять ваше шоу, ваше тіло, але вони не люблять вас!..». У цій фразі сконцентровується одна з провідних тем фільму. Дівчата під накладними блискучими віями ховають гіркі сльози. Хтось сумує за родиною, за домом, а комусь просто нема за ким проливати сльози.
Весь фільм трупа «Нью Бурлеск» мріє виступити в Парижі, але як Жоакін не старається, для нього і «його дівчаток» Париж залишається недосяжним.
Жоакін, який на кілька років випав з паризького життя, хотів надолужити втрачене з епатажним колективом невихованих американських стриптизерок, манери яких виявились неприйнятними паризькому світу.
У фільмі не чітко, але проглядається лінія романтичних почуттів. Жоакін симпатизує одній із своїх актрис. В п’яному вигляді він признається у  почуттях і водночас починає звинувачувати дівчину мало не в розпусті. Коли Жоакін сприймав дівчину суто як свою актрису, про це і мови не було, тепер його ставлення  набирає егоїстичного відтінку
Непогана операторська робота Кристофа Б’єкарна, правда крупні плани товстого жіночого тіла до нудоти неприємні. В цьому випадку потрібно виставляти претензії сценаристу та режисеру, адже у фільмі все ж таки забагато цього оголеного «жіночого сала».
Наприкінці кінокартини трупа потрапляє у залишений розвалений готель. Така символічна ознака «прогресу їхньої кар’єри». Жоакін вмикає стару радіорубку та урочисто проголошує,
«шоу продовжується», а як інакше, адже бурлеск-шоу – це все їхнє життя.
Ляхович Мирослава