Виставка «Патріарх Йосиф Сліпий на перших шпальтах»

Експозиція сформована на матеріалах із колекції періодичних видань журналіста, редактора, історика і колекціонера Вахтанга Кіпіані. Куратор виставки – завідувач виставкового відділу Руслана Бубряк.

Сімдесят років тому, 8-10 березня 1946 року, у Львові, у церкві Святого Юра, відбувся собор, який ліквідував Українську греко-католицьку церкву і «возз’єднав» галицьких греко-католиків із сталінською Російською православною церквою (РПЦ) з Московською патріархією.
«Для українського народу і нашої Церкви оця Святоюрська гора в дивний містичний спосіб стала горою Оливною. Тут, вдивляючись в майбутню долю своєї Церкви і свого народу, обливалися кривавим потом і сльозами праведний митрополит Андрей Шептицький, тут, у молитві перед Отцем стояв наш великий попередник патріарх Йосиф Сліпий, бачучи, яку гірку чашу мук і страждань має пити його народ і його Церква…», – сказав у своїй проповіді Блаженніший Святослав під час літургії з нагоди 70-річчя Львівського псевдособору у церкві Святого Юрія 8 березня 2016 року.

Після смерті Андрея Шептицького предстоятелем УГКЦ був митрополит Галицький та архієпископ Львівський Йосиф (Сліпий), якого ще напередодні собору заарештували. Перебуваючи у в’язниці, митрополит продовжував піклуватись про свою переслідувану паству, час від часу таємно переправляючи свої послання, а також листуючись із поодинокими особами в Україні.

У його свідченнях є надзвичайно сильні слова: «Я страждав через нічні арешти, таємні суди, нескінченні допити і тривалі слідства, моральне і фізичне насильство, приниження, тортури і голод. Мене утримували інквізитори і судді, безпомічного, мовчазного свідка, фізично і психологічно вичерпаного, що свідчив про cвою церкву, яка сама по собі тиха і засуджена до смертної кари. Як ув’язнений за діло Христове, я знайшов у собі сили на моєму хресному шляху, знаючи, що моє духовне стадо, мій народ, всі єпископи, священики і віруючі – батьки і матері, діти, молоді борці й старі та беззахисні – йшли поруч зі мною, я – не самотній!” І він справді не був самотнім: Церква жила, дух в народі був живий, для багатьох це була нагода потерпіти за віру.

Через 18 років заслань, тюрем, таборів очільник УГКЦ отримав свободу, його відпустили за кордон «без права повернення в Україну». Не гаючи часу, він почав привертати увагу громадськості до найбільшої у світі катакомбної Церкви. Він став оберегом української самосвідомості, символом незламності українського духу, особистістю не тільки всеукраїнського, а планетарного масштабу. До його думки і порад прислухалися понтифіки. З ним зустрічалися найвидатніші політичні, державні, релігійні діячі того часу. Це людина, яка в один день 1963 року стала в центрі уваги всього світу, всієї світової громадськості, всіх світових мас-медіа, як Глава Церкви, як Українець, мученик, Патріарх.

Саме у ці роки портрети митрополита Йосифа починають з’являтися на шпальтах українських і світових видань, що виходили в Італії, США, Канаді, Бельгії, Німеччині, Великій Британії та інших державах. На виставці «Патріарх Йосиф Сліпий на перших шпальтах» представлені видання як власне УГКЦ, так і мирянських патріархальних товариств, політичних угруповань діаспори, а також незалежних видань початку 60-х років ХХ століття до наших днів. Серед них – «Вільне слово», «Гомін України», «Шлях перемоги», «Мета», «Арка», «Патріархат», «Світло», «Лис Микита» та інші.