Виставка «Музей – моє життя»

Виставвка з нагоди 90-річчя з Дня народження Бориса Григоровича Возницького. Експозиція висвітлює основні події та цікаві фрагменти з життя та творчості українського мистецтвознавця, директора Львівської галереї мистецтв, академіка Української академії мистецтв, Героя України (2005), лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслуженого працівника культури України та Польщі, президента Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM) та доктора honoris causa – Б.Г. Возницького.

Експозиція складається з кількох розділів, в яких представлені основні напрямки діяльності Бориса Возницького. Меморіальна частина експозиції із життєписом-хронологією, дає можливість зробити висновок, що його життям дійсно був музей. Формування особистості відбувалось не тільки завдяки величезній внутрішній роботі й самоосвіті, але й під впливом середовища. Уроки патріотичного виховання отримав від родини матері Тетяни Нестерчук.

Борис Возницький закінчив художнє училище у Львові. Перші його виїзди в експедиції були саме на Волинь, де віднайшов ім’я видатного, але забутого майстра Йова Кондзелевича. Знання і поради П. Жолтовського, до якого Б. Возницький відносився з повагою та пієтетом, не раз ставали йому у пригоді. Людиною, котра вплинула на вибір професії, Б. Возницький вважав В. Овсійчука, чиї лекції з історії мистецтва захоплено слухав, навчаючись в училищі прикладного мистецтва.

Під час навчання на мистецтвознавчому відділенні Інституту ім.І.Рєпіна Ленінградської Академії мистецтв, він слухав лекції російських мистецтвознавців, оглядав відновлені пам’ятки, дивуючись, чому ніхто не згадує про українське мистецтво, чому наші пам’ятки гинуть і ніхто не займається їх збереженням.

І саме порятунок пам’яток став сенсом його життя. Відповідно до можливостей часу, Возницький знаходив шляхи і змогу рятувати, відбудовувати, відкривати. В перші роки директорства (60–70 рр.) це були експедиції по Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. Сотні врятованих творів сакрального мистецтва, потім меблі, кахлі, лампи, дали можливість створити експозиції нових музеїв – філій галереї.

Наступним етапом “місії порятунку” Бориса Возницького стало брати під опіку сплюндровані церкви, зруйновані замки та палаци, відбудовувати їх, реставрувати і давати нове життя. Так була створена “імперія Возницького”, котра зараз налічує 17 філій. Ідеї експозицій і побудова самих експозицій були також розроблені і втілені самим Возницьким. Він мав неймовірне чуття музейника і око талановитого експозиціонера. Свідченням цього є не тільки музейні експозиції, але й ті виставки, автором котрих був. Віховими виставками всеукраїнського значення стали відкриті Возницьким у Львівській галереї мистецтв виставки “Розп’яття” (1999 р.), “Гетьман Мазепа. Погляд крізь століття” (2003 р.), “Майстер Пінзель. Легенда та реальність” (1987р.).

Борис Возницький видав декілька наукових праць, присвячених творчості Пінзеля. Іноді записував свої роздуми. Знайомлячись з ними, стверджуєшся в думці, що нам, його співробітникам і вихованцям, випало велике щастя працювати з Великою людиною, життєвий подвиг котрої більшість може оцінити лиш сьогодні.

Борис Возницький знав ціну своєї праці і праці колег. Він написав: “21 грудня відкрито Музей-заповідник Олеський замок. Очевидно, найбільша подія в моєму житті. Сім років роботи, років радостей і розчарувань. Більше було радостей… Можливо не до всіх дійшло значення цього подвигу, творцями якого були мої колеги. Здається С. Цвейг писав, що “подвиг звершується не тоді, коли він звершується, а тоді, коли він стає надбанням майбутнього покоління”.

Дизайн та оформлення виставки: Сергій Петлюк. Куратор виставки Наталя Філевич

Виставка підготована під керівництвом та за участю Лариси Разінкової- Возницької та робочої групи в складі: І. Хомина, Н. Філевич, В. Сусак, В. Пшика, Н. Маїк, Л. Спаської, О. Максименко, М. Сойки.