Сцени буденного життя

Картина МОЯ ДІВЧИНКА НЕ ХОЧЕ Крістофа Оноре – фільм ні про що. Нема ні сталого сюжету, ні зав’язки, ні кульмінації. Ні про що, бо фільм наче уривок нашого буденного життя, зробленого з хаосу почуттів та вчинків.
Головна героїня Олена розлучається з чоловіком. Жінка залишається з двома маленькими дітьми і без роботи. Вона приїжджає до своєї родини в село, де рідні зі «шкіри лізуть», щоб якось допомогти Олені з її проблемами.
Режисер зображає буденне життя великої родини в провінції. Один спільний будинок та різні люди. Рідні хочуть розібратись в проблемах Олени, хоча самі «по вуха загрузли» у власних особистих незгодах. Оноре показує метання головної героїні : то вона біжить до колишнього чоловіка, то кидається в обійми молодого коханця… На фоні її метань – діти. Олена любить їх, але ще більше вона любить копирсатись у своїй голові та створювати неіснуючі проблеми. Маленькі син та дочка страждають від материної невизначеності. На задній план виноситься життя сестри та матері, перша теж розлучається з чоловіком , а друга все ж продовжує грати роль ідеальної дружини, насправді далеко не люблячої.
Провідною ідеєю картини є індивідуалізм. Всі жінки в цій родині перш за все думають лише про себе. Олена не може впорядкувати особисте життя, вона використовує дітей, заставляє їх бути свідками неприємних сцен з колишнім чоловіком, її сестра безперестанку палить під час вагітності, яке ж тут почуття материнства, а мати – не звертає уваги на смертельну хворобу чоловіка , вдає любов і зайвою турботою за дочками хоче себе виправдати.
Нічого особливого не можна відзначити в операторській роботі Лорена Брюнета. Досить меланхолійне зображення дому, час від часу камера затримується на домашньому інтер’єрі. Через зображення запущеного житла Олени, проглядається її внутрішній безпорядок.
Картина переривається старими фотографіями родини , що надає фільму якоїсь приватності. Також Оноре вкраплює в картину фольклорні сцени французького життя. Епізод з розповіддю маленького сина Олени, дія якої відбувається в давні часи. Зображено старовинні французькі танці .
У фільмі так нічого і не вирішується. Всі проблеми заходять в глухий кут. Головний персонаж фільму – це буденність, від якої не втекти навіть такій неспокійній жінці, як Олена.

Ляхович Мирослава