Сага про страждання – незавершена

Глибокі карі очі Миті Арсеньєва (Олег Меншиков), його різкі нервові рухи і низький голос заставляли застигати нашу кров. Картина  Миколи Михалкова «Втомлені сонцем» (1994) була одною із тих, які руйнували залізне мовчання про Сталінські часи. Досить простий сюжет, проте психологічно складні сцени, довгі діалоги, майстерно зіграні Меншиковим і Михалковим. Фільм побудований на образності та роздумах, що не скажеш про сіквел «Втомлені сонцем : Предстояння » . Цього тижня фільм можна було переглянути в кінотеатрах Львова. Друга частина наповнена спецефектами і динамікою, адже йдеться про Другу Світову Війну. Сюжетна лінія подовжує історію генерала Котова ( Микола Михалков) і його дружини Марусі (Вікторія Толстоганова) та дочки Наді (Надія Михалкова). Митя, колишній жених Марусі і працівник НКВС, в першій частині добивається розстрілу Котова, а сім’ю забирає під свою опіку. В другій частині виявляється, що Котов живий, і Митю посилають знайти колишнього генерала. Проте, в пошуках не він один, юна Надя теж йде на фронт за батьком. Фільм починається з досить провокаційної сцени : Котову сниться, що він знущається зі Сталіна. Генералу важко усвідомити, що він – улюбленець вождя, тепер ув’язнений, а потім попаде в штрафбат. З іншого боку показано Митю – члена НКВС, суворого і стриманого, але не жорстокого, розуміючи всю цю диявольську владу, він мовчки ховає хрест за шинель і йде виконувати чужу волю. Зовсім інший погляд на службовця НКВС, віра в Бога і служіння пекельним репресіям.

В цій картині головний герой не Арсеньєв, навіть не Котов і його дочка, центральний персонаж – війна. Саме війні режисер приділяє найбільшу увагу. Правда, висвітлюються не так баталії, як особисте сприйняття цієї м’ясорубки кожним з героїв. Картина війни складена з мозаїки окремих людських історій. Бойові дії – це не запальна пісня, не товариші, а страшна безвихідь і страх, в таких моментах вояки забувають про атеїзм і моляться. Майстерно знятий епізод перед німецькою атакою : хтось молиться до Бога, а хтось, тримаючи замість хрестика ключі від своєї квартири, повторює адресу рідного дому.

Досить таки банальний погляд на ворогів – німців, їх висвітлюють як завжди – жорстокими і тупими. (Дурна сцена з німецьким літаком і кораблем червоного хреста). Знову ж таки у фільмі велика присутність Бога. Надю хрестить священик, коли вони тримаються на німецькій міні у відкритому морі. Загалом, фільм насичений психологічною напругою, правда здійсненою переважно візуально, як таких діалогів тут не має, лише жорстокий малюнок бойових дій. Картина завершується сценою , де Надя роздягається перед вмираючим солдатом, виконуючи його останню волю. Але сюжетна лінія триває. Сага ще не закінчена, ніхто з героїв не досяг своєї цілі. Осінню чекаємо на третю частину «Втомлені сонцем : Цидатель»

Мирослава Ляхович