Кабінетна зустріч із Михайлом Барбарою

4 вересня 2011 р., 17:00
Кав’ярня-книгарня «Кабінет» (вул. Винниченка, 12)

У неділю 4 вересня відбудеться зустріч із перекладачем п’єс І. Втікаци, культовим рок-виконавцем та актором театру “Арабески” Михайлом Барбарою.

Розмова вестиметься про виставу за твором І.Втікаци “Бляха-муха”, презентація якої у Львові відбудеться 5 вересня.

На зустрічі також будуть присутні директор татру-студії «Арабески» Світлана Олешко та режисери
театру “Коло” (Варшава).

Модератор – Юрій Кучерявий – 0503799961

Довідка:

Станіслав Іґнаци Віткєвіч (псевдонім Віткаци, Варшава 1885 – Єзьори 1939) – один з найоригінальніших польських митців і теоретиків мистецтва міжвоєнного двадцятиліття. Творчість Віткєвіча охоплює графіку, живопис, фотографію, а також літературні форми: драму і повість. Він займався філософією і теорією мистецтва. Син Станіслава Віткєвіча (1851-1915), критика мистецтва, художника і письменника. Молоді роки провів у Закопаному, яке було у міжвоєнний період одним з найважливіших центрів мистецького й інтелектуального життя. Вже в ранньому віці виявляв непересічні художні здібності: малював, писав гротескні драми, фотографував (1899-1905, серія локомотивів). У 1905-1906 та 1908-1910 роках навчався у краківській Академії Мистецтв у Яна Станіславского і Юзефа Мехоффера. У 1905-1914 роках створив численні метафізичні фотопортрети: батька, нареченої, друзів та, в принципі, всі відомі нам автопортрети. Фотографії позначені особливою психологічною глибиною, досягнутою завдяки застосуванню значного приближення та вузького кадру, що обмежує поле бачення до деталей обличчя: очей, носа, рота. Віткєвіч здійснив подорожі до Німеччини, Італії, Франції. 1914 року в ролі фотографа взяв участь в етнографічній експедиції Броніслава Малиновского на Цейлон і до Австралії. Під час І світової війни служив у царській армії в елітному Павловському Полку у Петербурзі. Створив тоді одну з найзагадковіших фотографій –Багаторазовий портрет та ознайомився з творчістю тодішнього російського авангарду.
У 1918-1922 роки Віткаци належав до групи Формістів, будучи водночас одним з провідних її теоретиків. Цим періодом датуються найважливіші його праці з теорії мистецтва і естетики: Нові форми у живописі і непорозуміння, які вони викликають (1919) та Естетичні нариси (1922). Проблемою, навколо якої зосереджуються естетичні міркування Віткаци, є Чиста Форма, тобто сутність буття, яка проявляється завдяки художній формі. Віткаци відкидав пізнавальну функцію мистецтва, пов’язану з прямим відображенням дійсності, а також будь-яку дидактику. Картини, створені у той період, мають на собі відбиток впливів мистецтва сецесії, живопису Гогена, а водночас і суб’єктивної, гротескно-експресивної деформації. Це переважно фантастичні композиції, що являють собою сплетіння таємничих тіл, які зчепилися у драматичній боротьбі. 1924 року Віткєвіч полишив чистий живопис і почав займатися виконанням портретів на замовлення у керованій ним Портретній Фірмі. Цей жест був вираженням катастрофічної позиції митця, який переконався, що в сучасному світі зникають метафізичні почуття, які становлять джерело мистецтва, релігії і філософії. Подібні ствердження стали підгрунтям драм і романів митця 20-х років, в яких вибудовується антиутопічний образ світу, що невблаганно наближається до остаточної катастрофи. 1935 року вийшла його головна філософська праця Поняття й твердження, імпліковані через поняття існування, в якій Віткаци підсумував свою онтологічну концепцію, зосереджену навколо структури і сутності буття. Одночасно він створює серію постановочних фотографій з гротескно-іронічним забарвленням, які складалися у своєрідний театр, головним героєм якого був він сам. Збереглося також багато побутових фотографій.
Підтвердженням віщувань митця став вибух ІІ світової війни – напад Німеччини на Польщу, а потім вторгнення Червоної Армії. Ці дві тоталітарні сили ототожнювалися для Віткєвіча з повною деструкцією гуманістичної культури, і тому 1939 року, під час втечі на схід, він вчинив самогубство у селі Єзьори на Поліссі.
Маґдалєна Віхеркєвіч