Виставка живопису та скульптури Людмили Давиденко «Мова рук»

Ще на попередній виставці в галереї «Зелена канапа» – «Голова» (2017), Людмила Давиденко почала зображати руки. Часом як підтримку і опору для голови людини, або руки які затуляють вуха чи рот, руки які прикривають очі. А потім, під час локдауну руки стали прицільним об’єктом уваги художниці.

Пари долоньок, що тримаються в різних жестах – від молитовних до утримувальних, Людмила ліпила і ліпила. Кисті рук у художниці дуже фактурні. Вони наче позбавлені захисного шару – оголена структура величезної кількості м’язів, судин та сухожиль. Художниця каже, що яскравим спогадом – сакральним прототипом для її скульптур став спогад про руки її бабусі. Саме їх образ зринає в уяві, коли Людмила візуалізує образ рук.

Руки – тактильні. Під час локдауну нам стало заборонено вітатися за руку, торкатися руками сторонніх, бажано носити гумові рукавички. І лиш так ми зрозуміли, наскільки важлива для нас тактильність. Рукостискання – символ довіри, а різні доторки можуть сказати більше ніж слова.

Руки – промовисті. Руки розповідають про те, ким є людина. У музиканта і садівника – різні руки. У матері і батька – мають різну мову. А ще ж є жести – ними можна так багато сказати і вони лаконічно передадуть те, для чого не вистачить слів.