Виставка «Євген Лисик. Драма»

Далекого 1989 року французький куратор, на той час директор паризького музею сучасного мистецтва Центр Помпіду, Жан Юбер Мертен організував виставку «Маги землі», у якій, зіставивши твори сучасних художників і аборигенів, запропонував новий підхід: небаченої до того взаємодії й діалогу. Тонка метафора назви відкривала співзвуччя архаїчних ритуалів та професійних художніх висловлювань. Саме «магом землі» я назвав би Євгена Лисика – художника, якого ми більше знаємо за театральними роботами.

Театр – жанр абсолютно синтетичний, що постає з визначальної потреби видовища та прадавніх ритуалів. І саме тут дано реалізуватись художнику, який творив концепції, шукав нових форм і прийомів та пристрасно віддавався втіленню.

Згадую невеликий акцент зі спогадів доньки художника Анни Лисик: коли у Львівській опері готували прем’єру ще однієї вистави, колектив художників і декораторів працював, не дивлячись на годинника, не очікуючи кінця робочого дня. Коли йшлося про вистави, де головним художником був Євген Лисик, всі, як заведені, натхненно працювали в очікуванні дива. Саме такі моменти й визначають особливу енергію та наснагу, які несуть великі художники – маги землі.

Митець давно відійшов у засвіти, а ми лише починаємо доростати до розуміння всеосяжності його обдарування. Через спогади, архіви й артефакти, що дійшли до нас, поступово складаємо його образ, портрет і намагаємося знайти першопричини, імпульси, які з сільського хлопчика, чиє дитинство випало на війну й було позначене важкою сімейною історією, витворили одного з найпотужніших художників свого часу. А може, не тільки свого? Може, його час тільки-но настає? Звідки взялась ця сила, впевненість і масштаб?

Виставка «Драма» – це насамперед результат, який став можливий після виходу альбому рисунків Євгена Лисика, що торік впорядкували Анна Лисик і Остап Лозинський. Альбом, який хочеться переглядати і переглядати, інколи його неможливо згорнути, він презентує ще одну, досі маловідому, грань художника – рисунок. Але це – не підготовчий рисунок до вистав чи ескізи образів. Це щоденник, який радше піднімає зі свідомого й несвідомого дію та образи, що нестримно рвалися на поверхню. Це те, що потребує пояснення, розшифрування, історії та відчуття – тут і особливого трактування жанрові сцени, обличчя, спогади та величні ілюзії. Ти підглядаєш за минулим, і, коли спілкуєшся з Анною Лисик, розумієш першопричини, які зумовлюють цю візуалізацію.

Спочатку я окреслив цей масив як творчість за кулісами, «в шухляду». Однак згодом зрозумів, що це ще й заготовки на майбутнє, коли художник замикається в майстерні й творить для себе, творить те, на що раніше не вистачало часу.

Втім не судилось здійснити мрії. Хвороба і передчасна смерть поставили крапку на планах та створили вакуум довкола автора. Світ зупинився від стресу втрати. Втрати, яку важко було оцінити одразу.

Минуло понад 30 років без Євгена Лисика. І ми знову маємо шанс пізнати художника. Поступово розвести концентрат його творчості у виставкових просторах й артикулювати через теми та сюжети, через біографію і спогади, через зрозумілі й неосяжні ситуації.
Основні теми його рисунка стають дороговказом нашої оповіді й допомагають створити новий погляд на генія: війна, спогади про село та дитинство, смерть актора й безліч образів та створення світу як абсолютну метафору художньої практики автора. Не можу позбутись відчуття, що Євген Лисик був обраним, що художник – це лише земна професія, яка дала йому змогу розкритись у той час, у тому місці. Це не лише талант чи обдарованість – це особлива дія, яка має тривати.

Show must go on!

Я запропонував театральну назву «Драма» і впорядкування виставки в чотирьох просторах-діях із промовленими темами. Перед очима – експресивний рисунок, де маленький хлопчик на коні вилітає з лісу. Не маю сумнівів, що це сам художник у чистому образі свого дитинства. Коні з’являються у його житті та в спогадах дитинства, і у віщих снах на численних рисунках, і в момент відходу з цього світу. Дивишся на твір і розумієш багатопластовість змісту. Скільки загадок він залишив нам, і чи маємо ключі до його творчості? Виникає безліч запитань, на які важко отримати відповідь, коли наближаєшся до великого художника, особливо коли минає час і втрачаються зв’язки з минулим.

Пані та панове, зустрічайте, перед вами – особливий авторитет минулого та сьогодення, шаман або маг Євген Лисик!
Павло Гудімов