Виставка Уляни Кульчицької «Покоління. Теорія»

Абстрактні, згруповані на папері, комбінації як придуманий, заледве чіткий образ уявлень про покоління – про предків. Вони жили давно. Вони – далека родина. Ми їх не пам’ятаємо. Не знаємо їх. Чи то через обмежений час людини й безкомпромісну смерть, чи то через іронії долі, ми загубили із ними контакт. Але є щось, що не дозволяє втрачати відчуття рідності. Те, що постійно підживлює киснем нашу кров, яка, зрештою, і є спільним знаменником всіх поколінь. Фото, різні розповіді й історії, одяг та інші побутові речі – є таким потрібним киснем. Завдяки цьому ми дозволяємо собі припускати | фантазувати, якими були наші далекі родичі, які характери у них були…

Та все ж… м и н е з н а й о м і
– не дивилась їм у вічі
– не чула їхнього голосу
– не обіймала
– не просила поради
– не розпитувала про життєві історії
– не тиснула їм руку
– не сиділа з ними за одним столом
– не залишалась у них на ніч
– не говорила, що не можу навідати через брак часу
– не було зустрічі
– не було прощань